Розірвання договору в односторонньому порядку часто здається простою формальністю: достатньо підготувати повідомлення, надіслати його іншій стороні – і от правовідносини припинені. Однак на практиці саме на етапі повідомлення виникає чимало суперечностей. Тож що робити, якщо інша сторона не відповідає, ігнорує повідомлення і чи можна вважати договір розірваним у такій ситуації? З цими та іншими питаннями пропонуємо ознайомитись у даному матеріалі. А для початку варто проаналізувати чи передбачена законодавством можливість розривати договір саме в односторонньому порядку.
Що слід вважати розірванням договору в односторонньому порядку?
Звертаючись до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
При цьому відповідно до статті 651 ЦКУ, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Тобто законодавством передбачена можливість розірвати договір як за згодою сторін, так і в односторонньому випадку – якщо така можливість передбачена умовами договору. В окремих випадках договір може бути розірваний за рішенням суду.
Можливість розірвання договору в односторонньому порядку підтверджується і в відповіді Мінекономіки на запит № 80/2026 : «Варто зазначити, що частина 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Таким чином, питання щодо розірвання договору визначається відповідно до положень законодавства або у порядку та випадках, передбачених таким договором.
З огляду на зазначене, рішення щодо розірвання договору приймається державним замовником самостійно під час здійснення конкретних закупівель із урахуванням вимог чинного законодавства та умов державного контракту (договору).»
В той же час стаття 652 ЦКУ передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Отже з вищезазначеного випливає, що рішення про розірвання договору приймається однією із сторін. Тож цілком логічно, що дана сторона інформує про своє рішення іншу сторону, шляхом направлення відповідного повідомлення про розірвання договору.
Що вважати повідомленням про розірвання договору?
Статтею 654 ЦКУ визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
З цього випливає, що для можливості одностороннього розірвання договірних відносин, одна із сторін повинна повідомити іншу сторону про розірвання договору у тій же формі, що й укладено такий договір, звісно якщо інше не обумовлено його умовами. Відповідно якщо договір про закупівлю укладено у письмовій формі, то й повідомлення про розірвання договору доцільно оформити, наприклад у вигляді листа довільної форми.
В той же час сторонам слід притримуватись умов договору. Відповідно якщо умовами договору визначено відповідний алгоритм розірвання договору в односторонньому порядку, в тому числі відповідні строки та / або спосіб повідомлення іншої сторони про розірвання договору, таких умов слід дотримуватись.
Зважаючи, що законодавством не визначено конкретного моменту, коли договір слід вважати розірваним, то рекомендуємо зазначити відповідну дату в повідомленні, а розрахунки строків провести із врахуванням умов самого договору.
І все ж на практиці замовники стикаються з важливим питанням, що слід вважати повідомленням про розірвання договору: момент направлення повідомлення чи його отримання? Повертаючись до вищезгаданих норм, важливу роль відіграють саме умови конкретного договору, що розривається, а тому замовнику доцільно відобразити дану інформацію в умовах договору ще на етапі планування закупівлі.
Щодо даного питання пропонуємо ознайомитись із витягом з постанови Касаційного господарського суду Верховного суду по справі № 915/726/24 від 06.08.2025 :
Коментар: виходячи з вищезазначеного, сторони передбачили умовами договору не лише можливість його розірвання в односторонньому порядку, але й чіткий алгоритм дій в таких випадках. Розглянувши пункт 6.3.1 вищезгаданого договору можна відмітити, що «датою повідомлення є дата, направлення на адресу підрядника відповідного повідомлення, що підтверджується відповідним документом». Цей нюанс відіграв далеко не останню роль при розгляді судової справи і саме це стало однією із підстав визнання факту розірвання договору правомірним, навіть попри невручення повідомлення про розірвання договору іншій стороні.
А отже в даному випадку ще до моменту укладення договору, сторони чітко визначили, який саме момент вважатиметься належним повідомленням про його розірвання: «датою повідомлення є дата, направлення на адресу підрядника відповідного повідомлення, що підтверджується відповідним документом». В той же час якщо договір не містить спеціального застереження щодо порядку та моменту здійснення такого повідомлення, безпечним варіантом буде ототожнювати момент повідомлення про розірвання договору із моментом отримання відповідного повідомлення іншою стороною.
Підсумки
Тож аналізуючи вищезгадані законодавчі норми, а також постанову Верховного суду, можна дійти до наступних декількох висновків:
- законодавчо передбачена можливість розірвати договір за згодою сторін, за рішенням суду та в односторонньому порядку;
- для можливості розірвання договору в односторонньому порядку, сторонам варто погодити такі дії в умовах договору;
- формуючи алгоритм розірвання договору в односторонньому порядку на етапі планування закупівлі, доцільно передбачити яким чином одна сторона попереджає іншу про розірвання договору, в які строки договір буде розірвано, а також що вважається повідомленням іншої сторони про розірвання договору;
- повідомлення про розірвання договору варто направляти в тій же формі, що й укладений договір;
- направляти повідомлення про розірвання договору у письмовій формі варто таким чином, аби отримати підтвердження отримання такого листа іншою стороною, наприклад рекомендаційним листом;
- визначення терміну повідомлення про розірвання договору може різнитись в залежності від умов конкретного договору;
- за відсутності в договорі умов, які визначають момент, з якого повідомлення про його розірвання вважається належним, рекомендуємо замовникам виходити з того, що таким моментом є отримання відповідного повідомлення іншою стороною.