Під час здійснення закупівельної діяльності кожному учаснику закупівельного процесу варто бути ознайомленим з практикою Верховного Суду, адже саме будучи в курсі трактування Верховним судом не тільки норм закупівельного законодавства, а також умов договору можливе успішне здійснення закупівель. Пропонуємо до розгляду актуальну практику Верховного Суду, яка допоможе прийняти вірні рішення в складних ситуаціях.
З вище викладеного можемо дійти висновку, що вимога щодо накладення КЕП учасником на тендерну пропозицію вважається вимогою, яка передбачена законодавством згідно абзацу 1 частини 3 статті 22 Закону. Згідно позиції Верховного Суду невідповідність накладеного електронного підпису є підставою для відхилення тендерної пропозиції учасника, оскільки тендерна пропозиція учасника не відповідає вимогам, установленим у тендерній документації відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 22 Закону.
Верховний Суд в цій справі дійщов висновку, що Держаудитслужба правомірно вимагала припинення зобов’язань за договором як спосіб усунення порушень та дана вимога є конкретною, визначеною та пропорційним допущеному порушенню.
З аналізу розглядуваної справи Верховним Судом можемо зробити такі висновки:
- суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки, пені), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення, тобто суди першої та апеляційної інстанцій мають право на зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки, пені) за наслідками оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності;
- зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки, пені) не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Верховний Суд підтвердив, що порушення / недотримання основного зобов’язання за договором не може бути підставою для визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню за позовом принципала, оскільки гарант зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.
Згідно позиції Верховного Суду по цій справі можемо дійти висновку, що обґрунтована відмова постачальника від коригування ціни електроенергії у зв’язку з ринковими коливаннями і укладення додаткових угод до договору не є порушенням умов договору, оскільки постачальником були виконанні умови договори і відповідно відсутні всі елементи складу цивільного правопорушення, за наявності яких настає така міра відповідальності, як відшкодування збитків.
Верховний Суд дійшов висновку, що:
- договір є обов’язковим для сторін, і порядок сплати неустойки визначається саме його умовами. Постачальник і замовник визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовнику. Таким чином неустойка за договором, укладеним за бюджетні кошти, стягується на користь сторони договору (замовника), а не безпосередньо до Державного бюджету України, оскільки дана умова передбачена договором.
- походження грошових коштів з Державного бюджету України, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору.