Нікчемний договір: підстави для визнання його таким та наслідки

Загальне правове регулювання укладення договору здійснюється, як уже зазначалося, нормами ЦКУ,

Так, відповідно до статті 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 627 ЦКУ відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 638 ЦКУ визначає, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Окрім наведених норм ЦКУ, при укладенні договору при здійсненні закупівель, потрібно враховувати вимоги спеціального законодавства – законодавства з публічних закупівель.

Зокрема, пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі-Закон) визначає, що договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Водночас абзац 1 пункту 17 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі – Особливості) передбачає, що договір про закупівлю за результатами проведеної закупівлі згідно з пунктами 10, 13, 80, 86, 88, 89, 91 цих особливостей укладається відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням положень статті 41 Закону, крім частин другої - п’ятої, сьомої - дев’ятої статті 41 Закону, та цих особливостей.

При цьому, вносити зміни до істотних умов договору про закупівлю сторони можуть виключно згідно пункту 19 Особливостей.

В якому випадку договір може бути визнаний нікчемним?

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 215 ЦКУ передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, недійсність правочину (договору) означає, що правочин (договір):

• або не створює юридичних наслідків з моменту його вчинення (нікчемність),
• або може бути визнаний недійсним судом (оспорюваність).

І відповідно досягається такий результат шляхом застосування передбачених законом способів захисту, насамперед — визнанням правочину недійсним та застосування наслідків недійсності.

Водночас у разі нікчемності договору заінтересована особа може звернутися до суду із вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема щодо повернення коштів, майна або застосування двосторонньої реституції.

Разом з тим, варто зазначити, що відповідно до частини 2 статті 215 ЦКУ, нікчемний правочин не потребує окремого визнання суду, оскільки такий договір є недійсним з моменту його укладення.

До прикладу, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 червня 2019 року по справі № 916/3156/17 дійшла до висновку, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Також варто врахувати, що положення закупівельного законодавства визначають підстави для визнання договору нікчемним.

Зокрема, стаття 43 Закону передбачає, що договір про закупівлю є нікчемним у разі:

1. якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону;
2. укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону;
3. укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону;
4. укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п’ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв’язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону;
5. якщо назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником.

Водночас на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування замовники повинні також враховувати приписи Особливостей. І відповідно, в пункті 21 Особливостей визначені підстави для визнання договору нікчемним:

1. коли замовник уклав договір про закупівлю з порушенням вимог, визначених пунктом 5 цих особливостей;
2. укладення договору про закупівлю з порушенням вимог пункту 18 цих особливостей;
3. укладення договору про закупівлю в період оскарження відкритих торгів відповідно до статті 18 Закону та цих особливостей;
4. укладення договору з порушенням строків, передбачених абзацами третім та четвертим пункту 49 цих особливостей, крім випадків зупинення перебігу строків у зв’язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 Закону з урахуванням цих особливостей;
5. коли назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником.

І тому з огляду на викладене, в наведених випадках договір, який укладається за результатами здійснення закупівель, не створює жодних юридичних наслідків з моменту його вчинення, оскільки є нікчемним.

При цьому, варто врахувати, що досить часто прокурори звертаються до суду щодо про застосування наслідків недійсності договорів, які укладені за результатами здійснення закупівель. До прикладу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у cправі № 905/1081/23 від 11.07.2024 розглядав позов прокурора про застосування наслідків недійсності правочину, який був укладений між Маріупольським міським ліцеєм та ТОВ «Технологічні ІТ Рішення», вказуючи на його нікчемність у частині закупівлі ноутбуків. Підставою стало те, що персональні комп’ютери були придбані за кодом ДК 021:2015 «Шкільні меблі», хоча фактично предметом закупівлі було комп’ютерне обладнання.

Верховний Суд дійшов висновку, що така невідповідність назви та коду предмета закупівлі фактично придбаному товару прямо підпадає під пункт 5 частини першої статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» (підпункт 5 пункту 21 Особливостей), який визначає такі договори нікчемними. Суд наголосив, що замовник не має права довільно визначати код закупівлі, оскільки це може обмежувати конкуренцію та вводити в оману потенційних учасників торгів.

Суд зазначив, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його укладення та не створює юридичних наслідків.

Правові наслідки нікчемності договору

Нікчемність договору зумовлює виникнення певних правових наслідків. Так, правові наслідки недійсності правочину визначені в статті 216 ЦКУ. Зокрема, в даній нормі визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Таким чином, основним наслідком визнання недійсним правочину є застосування реституції відповідно до статті 216 ЦКУ.

Тобто у відповідності до наведених норм, сторони зобов’язані повернути одна одній усе отримане в разі визнання договору нікчемним, зокрема у випадку, якщо сторони вже виконали свої зобов’язання, які визначені умовами договору. При закупівлях це найчастіше проявляється як:

• повернення контрагентом надмірно сплачених коштів замовнику;
• повернення замовником товару у натурі постачальнику.

Приміром, у вже розглядуваній судовій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у cправі №  905/1081/23 від 11.07.2024, за результатами розгляду справи, залишив у силі рішення суду першої інстанції про застосування двосторонньої реституції: постачальник мав повернути отримані бюджетні кошти, а замовник — повернути придбані ноутбуки.

Зокрема, суд зазначив, що двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Також суд зазначив, що правила частини першої статті 216 ЦК України (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору.

ЦК України не надає учасникам недійсного правочину обрати варіант поведінки - вони зобов`язані повернути один одному все, що вони одержали на виконання недійсного правочину (в тому числі, шляхом відшкодування вартості отриманого, якщо повернення його у натурі вже не можливе). Зобов`язання повернути один одному все отримане базується на факті передачі майна за недійсним правочином та має на меті відновити положення, яке існувало до такої передачі.

Підсумки

1. Нікчемність договору про закупівлю означає, що такий договір є недійсним із моменту його укладення в силу прямої норми закону та не створює юридичних наслідків для сторін договору. Законодавство у сфері публічних закупівель та ЦКУ визначають підстави, за яких договір може бути визнаний нікчемним.
2. Основним наслідком нікчемності договору є застосування двосторонньої реституції — сторони зобов’язані повернути одна одній усе отримане за таким договором. Судова практика Верховного Суду свідчить, що нікчемний договір не потребує окремого визнання недійсним, а належним способом захисту є застосування наслідків його недійсності.