Як відомо, національне законодавство забороняє укладати договори та інші правочини з компаніями, які зареєстровані на тимчасово окупованих територіях. Водночас чи стосується дана заборона тих компаній, які не є зареєстрованими на тимчасово окупованих територіях, однак кінцеві бенефіціарні власники яких є зареєстрованими на тимчасово окупованих територіях? Дане питання розглянемо далі.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань перевіряє інформацію про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа, а якщо не може перевірити таку інформацію та вимагає відповідне підтвердження від учасника та документальне підтвердження від переможця процедури закупівлі.
Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» кінцевий бенефіціарний власник – це будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та / або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.
Водночас, Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон) визначає особливості правового статусу тимчасово окупованих територій.
Так, у відповідності до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Стаття 3 Закону визначає, що тимчасово окупованою територією визначається:
- сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об’єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;
- внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
- інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
- надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу 2 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Отож, Закон не дозволяє здійснювати господарську діяльність саме юридичним особам, фізичним особам - підприємцям та фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність на тимчасово окупованій території та, відповідно, укладати договори з такими суб’єктами господарювання.
З огляду на викладене, Закон не забороняє укладати договори та інші правочини з юридичними особами, кінцеві бенефіціарні власники яких є зареєстрованими на тимчасово окупованих територіях. Зазначена заборона стосується виключно відносин з юридичними особами, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія.
Тому у випадку наявності в учасника – юридичної особи, який не є зареєстрованим на тимчасово окупованій території, кінцевого бенефіціарного власника, місцем реєстрації якого є тимчасово окупована територія в замовника відсутні підстави для відхилення такої тендерної пропозиції.
