Заборона вчиняти дії по договору про закупівлю, як засіб забезпечення позову, чи задовільняють суди такі заяви сторони?
2
198
Законодавець надав повноваження прокурорам та їх заступникам звертатися із позовами до суду в інтересах держави з метою їх захисту. І, як показує судова практика таких позовів є чимало. Одним із предметів з якими звертаються до суду є визнання недійсним договору про закупівлю за державні кошти. Та, у рамках розгляду таких судових справ прокурори або їх заступники подаються заяву про забезпечення позову.
Що таке забезпечення позову? Це процесуальна дія, яка може вчинятися за заявою учасника у судовій справі, метою якої є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів учасника від можливих недобросовісних дій з боку іншого учасника, задля забезпечення ефективного виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог. Конституційний Суд України у рішенні від 31 травня 2011 року N 4-рп/2011 зазначив, що з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову (абзац 5 пункту 4 мотивувальної частини). Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя.
Так, такі дії учасником судової справи вчиняються у порядку визначеному главою 10 «Забезпечення позову» Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України). Із аналізу окремих судових рішень прокурорами або їх заступниками подаються заяви про забезпечення позову шляхом:
заборони проводити будь-які фінансові операції зі сплати коштів за договором про закупівлю;
заборони проводити будь-які дії по договору про закупівлю;
заборонити ГУ Державної казначейської служби України здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками), пов`язані з виконанням умов договору про закупівлю.
Відповідно, постає питання чи задовольняють суди такі заяви, так як кожний замовник може опинитися у ситуації, що закупівля проведена, договір укладений та виконується, разом з тим такі дії сторін можуть бути заборонені за ухвалою суду. А це, у свою чергу буде означати для замовника, що товар не буде поставлений, послуги не будуть надані, роботи не будуть виконанні, тобто потреба поточного року не буде задоволена до закінчення розгляду судової справи, який може тривати місяці, а то й роки.
Що ж для можливості оцінки настання ризику для замовника щодо заборони виконувати сторонам договір про закупівлю варто проаналізувати судову практику. Із аналізу судових рішень вбачається, що протягом останніх п’яти років судова практика щодо розгляду заяв про забезпечення позову у спорах по договорах про закупівлю суттєво змінювалася. Так, у постанові Верховного суду від 27.12.2022 року по cправі № 916/1324/22 суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову обґрунтовуючи свою позицію тим, що задовольняючи заяву Прокуратури про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що забезпечення позову шляхом заборони відповідачам проводити (здійснювати) будь-які фінансові операції та будь-які роботи (дії) за договором фактично має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні приписів статті 137 ГПК України; застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона Відповідачу-1 проводити будь-які фінансові операції зі сплати коштів за укладеним Договором, а Відповідачу-2 - проводити будь-які роботи за вказаним договором призводить до блокування господарської діяльності відповідачів, і, за умови недоведеності наявності порушення прав позивачів у зв`язку з укладенням спірного правочину, свідчить про його (заходу забезпечення позову) неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи. Забезпечуючи позов у цій справі, суди попередніх інстанцій не врахували того що, забороняючи відповідачам виконувати умови Договору, вони фактично поставили під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину та спонукали сторони до невиконання умов укладеного ними договору, який на час прийняття оскаржуваних судових рішень недійсним не визнавався.
А ось, у постанові Верховного суду від 06.12.2023 року по справі № 916/3414/23 суди заяву про забезпечення позову задовільнив в повному обсязі обґрунтовуючи свою позицію тим, що у даному випадку забезпечення позову шляхом заборони відповідачам у справі вчиняти дії щодо виконання зобов`язань згідно з договором про закупівлю послуг є адекватними та співмірними заходами, спрямованими на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів держави, не будуть мати наслідком втручання у господарську діяльність відповідачів, оскільки такі заходи мають тимчасовий характер та стосуються виключно заборони виконання зобов`язання відповідачами за спірним у цій справі договором до вирішення спору по суті.
Як бачимо, є дві абсолютно різних позицій Верховного суду, тому у справі № 916/4954/23 ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2024 дану справу було передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від викладених у раніше ухваленій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 916/3414/23 висновків щодо застосування норм частин 1, 11 статті 137 ГПК України в подібних правовідносинах (у контексті можливості забезпечення позову про визнання недійсним договору про закупівлю шляхом встановлення сторонам такого договору заборони виконувати договірні зобов`язання).
За результатами розгляду справи № 916/4954/23 Об`єднана палата Верховного суду у постанові від 17.01.2025 року зробила наступні висновки:
Зважаючи на законодавчо визначений обов`язок, враховуючи фактичні обставини справи, з метою формування єдиної правозастосовчої практики в питанні застосування норм пунктів 2, 4 частини 1 та частини 11 статті 137 ГПК України, статей 204, 629 ЦК України, частини 4 статті 3 та частини 2 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" в такій категорії спорів (визнання недійсними договорів про закупівлю із застосуванням наслідків їх недійсності), зокрема щодо можливості/неможливості вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в забороні сторонам оспорюваного договору про закупівлю виконувати свої зобов`язання за таким договором, і задля недопущення довільного трактування зазначених норм процесуального та матеріального права, об`єднана палата вважає за необхідне сформулювати такі висновки щодо комплексного застосування положень пунктів 2, 4 частини 1 та частини 11 статті 137 ГПК України, статей 204, 629 ЦК України, частини 4 статті 3 та частини 2 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі":
"За загальним правилом чинний Господарський процесуальний кодекс України дозволяє застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти певні дії (сплачувати кошти, виконувати роботи, надавати послуги тощо), однак у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти не допускається застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (замовнику та підряднику) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов`язань за оспорюваним правочином, оскільки, по-перше, така заборона не відповідає встановленій законом презумпції правомірності правочину, сутність якої полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, вжиті заходи забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов`язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що в силу положень частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України є неприпустимим.
Отже, в спорі про визнання недійсним договору про закупівлю вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона сторонам оспорюваного договору виконувати договірні зобов`язання, не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, порушує збалансованість інтересів сторін такого договору, є неспівмірним із негативними наслідками, що можуть настати в результаті вжиття судом такого заходу забезпечення позову, спрямоване на втручання в господарську діяльність сторін оспорюваного договору та фактично підмінює собою судове рішення у справі, яке має ухвалюватися за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог".
Коментар: у наведеній справі Об’єднана палата Верховного суду у питанні щодо задоволення заяв про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії по укладеному договору про закупівлю поставила крапки над «і». Відповідно, такі висновки Об’єднаної палати Верховного суду, які викладені у постанові від 17.01.2025 року по cправі № 916/4954/23 наразі застосовуються судами, до прикладу: справа № 902/1007/25 від 17.09.2025 року та справа № 906/271/25 від 20.05.2025 року, в яких суди апеляційних інстанцій відмовили прокуратурі у задоволення заяв про забезпечення позову.
Підсумки
Із аналізу судової практика вбачається, що наразі суди відмовляють у задоволенні заяв про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії по укладеному договору про закупівлю під час розгляду судової справи за позовом прокуратури предметом якої є визнання недійсним договору про закупівлю.
