Чи є невідповідність накладеного електронного підпису на тендерну пропозицію підставою для відхилення та інша цікава практика Верховного Суду  

Постанова Касаційного Адміністративного суду Верховного Суду по справі № 420/4661/23 від 26.06.2025 

 

Позиція Верховного Суду: Щодо висновку відповідача про невідповідність тендерної пропозиції учасника ФОП ОСОБА_1 вимогам підпункту 1.3 пункту 1 розділу ІІІ «Інструкція з підготовки тендерної пропозиції» ТД (щодо кваліфікованого електронного підпису), Верховний Суд зазначає наступне. 

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів встановлює Закон України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі — Закон № 851-IV). 

Відповідно до статті 6 Закону № 851-IV для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.  

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.  

Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». 

Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах. 

Відносини у сферах надання електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації врегульовані Законом України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги» (далі — Закон № 2155-VIII). 

Пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону № 2155-VIII визначено, що кваліфікований електронний підпис — це удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа. 

Щодо висновку відповідача про порушення під час проведення конкурсу вимог частини 3 статті 12 Закону № 922-VIII. 

Вказаною правовою нормою передбачено, що електронне підписання документів, що подаються через електронну систему закупівель, здійснюється відповідно до вимог Закону № 851-IV та Закону № 2155-VIII, які, у свою чергу, дають визначення понять «електронний підпис» та «кваліфікований електронний підпис» (далі — КЕП). Також приписами вказаних законів визначено, що застосування не КЕП, а іншого виду електронного підпису в електронній систему документообігу здійснюється лише на договірних засадах. 

Згідно підпункту 1.3 пункту 1 розділу ІІІ «Інструкція з підготовки тендерної пропозиції» Замовником було встановлено, що всі документи тендерної пропозиції подаються з накладенням КЕП, тобто у будь-якому випадку учасник під час подання тендерної пропозиції має накласти кваліфікований електронний підпис (КЕП) особи, уповноваженої на підписання тендерної пропозиції учасника. 

Також позивачем у Тендерній документації було зазначено, що він буде здійснювати перевіряння КЕП учасника на сайті центрального засвідчувального органу за посиланням https://czo.gov.ua/verify/. 

Отже, Замовник у Тендерній документації чітко визначив, що тендерна пропозиція учасника повинна подаватися з накладенням саме КЕП, а не електронного підпису. При цьому Замовник у Тендерній документації зазначив, що наслідком не накладення учасником КЕП буде відхилення пропозиції на підставі абз.3 пункту 1 частини першої статті 31 Закону № 922-VIII. 

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 подав свою тендерну пропозицію із накладенням електронного цифрового підпису, а під час перевірки вказаного підпису на сайті https://czo.gov.ua/verify/ установлено, що тип носія особистого ключа «незахищений» та тип підпису «удосконалений». 

Таким чином, електронний підпис, накладений ФОП ОСОБА_1 не є КЕП в контексті вимог Тендерної документації (підпункту 1.3 пункту 1 розділу ІІІ «Інструкція з підготовки тендерної пропозиції» ТД). 

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.03.2023 у справі № 640/26603/21. 

Отже, накладення на тендерну пропозицію учасника електронного підпису, який не є кваліфікованим, що не відповідає вимогам підпункту 1.3 пункту 1 розділу ІІІ «Інструкція з підготовки тендерної пропозиції» ТД та вказує про невідповідність учасника умовам конкурсу. 

Абз. 2, 3 пункту 1 частини 1 статті 31 Закону № 922-VIII передбачено, що замовник відхиляє тендерну пропозицію із зазначенням аргументації в електронній системі закупівель у разі, якщо учасник процедури закупівлі: 

не відповідає встановленим абзацом 1 частини 3 статті 22 цього Закону вимогам до учасника відповідно до законодавства; 

зазначив у тендерній пропозиції недостовірну інформацію, що є суттєвою при визначенні результатів процедури закупівлі, яку замовником виявлено згідно з частиною п`ятнадцятою статті 29 цього Закону.  

Відповідно до вимог абзацу 6 підпункту 2 пункту 41 Особливостей Замовник відхиляє тендерну пропозицію із зазначенням аргументації в електронній системі закупівель у разі, коли: тендерна пропозиція не відповідає вимогам, установленим у тендерній документації відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 22 Закону. 

Таким чином, на порушення вимог абзацу 6 підпункту 2 пункту 41 Особливостей указане порушення було самостійною підставою для того, щоб Замовник відхилив тендерну пропозицію учасника ФОП ОСОБА_1 у зв`язку із невідповідністю вимогам, встановленим у тендерній документації відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 22 Закону. 

Постанова Касаційного Адміністративного суду Верховного Суду по справі № 420/4661/23 від 26.06.2025 

 

Позиція Верховного Суду: Суд першої та апеляційної інстанцій визнали незаконним спірний висновок Держаудитслужби в частині запропонованого способу усунення порушень (розірвання договору), оскільки у висновку не наведено обґрунтування такої вимоги, не встановлено істотності виявлених порушень, їх впливу на результати закупівлі чи бюджет, не враховано принцип пропорційності (постанова Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №120/1297/20-а), не конкретизовано способу усунення (постанові від 02.04.2020 у справі № 400/2165/19) не доведено наявність підстав для розірвання договору відповідно до ЦК України, а сам висновок складено без урахування всіх обставин справи та без балансу між інтересами сторін і суспільними цілями.  

Держаудитслужба у доводах касаційної скарги стверджує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій у частині зобов`язання щодо усунення порушення (способу) не врахували висновки про те, що розірвання договору може бути правомірним способом усунення порушення у сфері публічних закупівель, якщо такий захід прямо зазначений у висновку контролюючого органу як чітка, конкретна та визначена вимога (викладені Верховним Судом у справах № ?260/2993/21 (31.01.2023), № 160/4436/21 (02.03.2023) та ін). 

… 

У постанові від 12.12.2024 у справі № 380/14352/22 Верховний Суд по-перше наголошував, що у разі виявлення порушень під час публічних закупівель орган державного фінансового контролю має право зобов`язати замовника припинити зобов`язання за договором. При цьому чинним законодавством встановлено дискрецію органу державного фінансового контролю щодо визначення форми усунення встановлених порушень залежно від виду цих порушень. Такий спосіб включає розірвання договору, визнання його недійсним чи нікчемним. Саме замовник обирає правомірний варіант поведінки, який мінімізує наслідки порушень та запобігає нецільовому використанню бюджетних коштів. 

По-друге, згідно зі сталою практикою Верховного Суду незабезпечення замовником відхилення пропозиції учасника, що не відповідає кваліфікаційним вимогам, призводить до незаконного укладення договору. У такому разі орган контролю вправі висувати вимоги про припинення зобов`язань, а в разі їх невиконання — звернутися до суду для захисту інтересів держави. Таким чином, ураховуючи сталу практику Верховного Суду у цій категорії справ, відповідач мав повноваження щодо визначення одного із варіантів усунення встановлених порушень як припинення зобов`язань за договором. 

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 260/3428/21 та від 19.04.2024 у справі № 500/4553/22. 

Суди встановили, що відповідач, виявивши порушення, зобов`язав замовника усунути його шляхом припинення зобов`язань за договором.  

У спірному висновку (п. 3 ІІ. Констатуючої частини) Держаудитслужба зобов`язала позивача припинити зобов`язання за договором, зокрема через застосування наслідків його недійсності або нікчемності, та протягом п`яти робочих днів з дати оприлюднення висновку подати через електронну систему закупівель документи на підтвердження вжитих заходів. 

Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що у висновку не зазначено конкретний спосіб усунення порушень, правові підстави припинення зобов`язань або визнання договору недійсним. Водночас Держаудитслужба чітко вказала на конкретний захід — припинення зобов`язань за договором та подання підтверджувальних документів. 

Отже, у розглядуваному випадку орган державного фінансового контролю, з урахуванням суті констатованих порушень, наявність яких унеможливлювала проведення процедури публічної закупівлі та укладення договору із зазначеним учасником, достатньою мірою конкретизував, яких саме заходів має вжити позивач, визначив спосіб усунення виявлених під час моніторингу порушень, що свідчить про його чіткість та визначеність, а сам спосіб є пропорційним допущеному порушенню.  

Таким чином, хоча Держаудитслужба має право зобов`язати замовника припинити договір, конкретний правовий механізм (розірвання, недійсність, нікчемність) замовник обирає самостійно — залежно від характеру порушення. Тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність конкретизації заходів є помилковими. 

Тому суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про неможливість усунення порушень у запропонований Держаудитслужбою спосіб, хоча такий захід і спосіб були визначені, а отже твердження про відсутність їх конкретизації є безпідставними. 

Постанова Касаційного Господарського суду Верховного Суду по справі № 922/4716/24 від 18.06.2025 

 

Позиція Верховного Суду: Так, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у відповідній частині, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення основної суми боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені, адже відповідачем порушено умови спірного договору щодо повної та своєчасної оплати за постановлений природний газ позивачем. 

Разом з тим, суд першої інстанції, враховуючи те, що відповідач є бюджетною установою, яка здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення, спрямоване на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним житлом; враховуючи, що кошти з Державного бюджету на даний час переважно спрямовуються на підтримку Збройних Сил України для боротьби із військовою агресією російської федерації проти України, дійшов висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та у відповідності до статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України зменшив розмір пені на 50%.  

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду у відповідній частині, відзначив, що запровадження обмежень воєнного часу в Україні, як зазначають і позивач і відповідач, безумовно має негативний вплив на умови господарювання обох сторін. Натомість, позивач — ТОВ «ГК «Нафтогаз України», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині зменшення належної до стягнення суми пені, жодним чином не доводить обставин, які б свідчили про його власний складний фінансовий стан.  

Відтак, приймаючи до уваги інтереси обох сторін, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов Договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 ЦК України та статей 231-233 ГК України, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для зменшення суми пені на 50%. 

У контексті наведеного колегія суддів відзначає, що відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. 

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. 

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. 

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій, зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення. 

Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частиною третьою статті 551 ЦК України, статтею 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер. 

… 

Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №904/3551/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20). 

Отже, саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки, пені), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. 

… 

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій відповідно до статей 74, 86 ГПК України належним чином оцінили доводи відповідача про можливість зменшення пені та подані на їх обґрунтування докази, і з достатньою повнотою навели у тексті судових рішень мотиви зменшення розміру таких штрафних санкцій. 

Отже, з огляду на сталу та послідовну судову практику застосування норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у вирішенні цього питання в межах виключних дискреційних повноважень суду у даному конкретному випадку за наслідками оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності, на власний розсуд зменшив розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), заявлений позивачем до стягнення (до переоцінки чого Верховний Суд вдаватися не може), що є виключним правом суду, визначеним статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України. 

Постанова Касаційного Господарського суду Верховного Суду по справі № 910/4174/24 від 12.06.2025 

 

Позиція Верховного Суду: гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником. 

Апеляційним судом встановлено, що на виконання умов пунктів 10.09.1 — 10.09.4 договору підряду, позивачем (принципалом), в забезпечення виконання зобов`язань за договором, надано відповідачу -2 банківську гарантію № 602-23 від 21.04.2023 (Гарантія), яка видана АТ «Банк Альянс», на підставі договору від 21.04.2023, укладеного між позивачем та АТ «Банк Альянс», яка є безумовною.  

Вищезазначені правові висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20. 

ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у межах строку дії гарантії направило АТ «Банк Альянс» відповідне SWIFT-повідомлення від 23.02.2023, тобто вимогу про сплату грошової суми за гарантією. 

Банком-гарантом на користь Бенефіціара не було здійснено платіж за гарантією, що не заперечується учасниками справи. 

Встановивши вищезазначене, апеляційний суд вказав, що дотримання / порушення сторонами основного зобов`язання за договором підряду: 1) не впливає на чинність вимоги ТОВ «Оператор ГТС України» про виплату за гарантією; 2) не може слугувати підставою для визнання вимоги такою, що не підлягає виконанню, за позовом принципала. Водночас, станом на день звернення позивача до суду його права як принципала не були порушені, оскільки гарантом не було задоволено вимогу бенефіціара. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для відмови в позові. 

Постанова Касаційного Господарського суду Верховного Суду по справі № 921/358/24 від 28.05.2025 

 

Позиція Верховного Суду: Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами у справі, що розглядається, позивач на їх обґрунтування послався на порушення ТОВ «У» умов договору, що полягає в необґрунтованій відмові у коригуванні ціни і укладенні додаткових угод до договору. 

При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви та встановлено судом апеляційної інстанції, спір між сторонами щодо зміни ціни внаслідок коливань ціни електричної енергії виник через різне тлумачення положень пунктів 5.16, 5.19 договору. 

… 

Судом апеляційної інстанції установлено, що 22.12.2021 між сторонами було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 402-П/21, за умовами якого сторони погодили, що у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку будь яка сторона має право письмово звернутись до іншої з відповідною пропозицією, яка не може бути необґрунтовано відхиленою (пункт 5. 16 договору).  

У пункті 5.19 договору встановлено, що на виконання пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони домовились, що зміна ціни за одиницю товару та встановлення щомісячної ціни поставки товару здійснюється, виходячи з коливання ціни на ринку товару, а саме, зміни середньозваженої ціни за місяць на ринку «РДН» по торговій зоні ОЕС згідно даних ДП «Оператор ринку». 

КП «Т» листами від 25.02.2022 № 487/22, від 12.03.2022 № 585/22, від 11.04.2022 № 789/22 звертався до відповідача з пропозицією внести зміни до договору щодо зміни ціни товару, до яких було додано проєкти додаткових угод № 3 та №4 до договору.  

ТОВ «У» листами від 23.03.2022 №23-03-22/Ю2, від 08.04.2022 №08-04-1-2022/Ю2 відмовилось від підписання додаткових угод № 3 та № 4 до договору, з посиланням на відповідні аргументи зазначені вище. 

Дослідивши та надавши оцінку наведеним доказам, ураховуючи умови договору та положення чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення ТОВ «У» умов договору, оскільки пропозиція позивача щодо зміни ціни товару була обґрунтовано ним відхилена.  

Крім того, судом апеляційної інстанції установлено, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2023 у справі № 921/30/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 задоволено позов ТОВ «У» про стягнення з КП «Т» 2 746 622,66 грн основного боргу, 333 041,60 грн інфляційних втрат, 54299,62 грн — 3% річних, 905,00 грн пені за неналежне виконання зобов`язань за договором про постачання електричної енергії від 22.12.2021 № 402-П/2 в частині повного розрахунку за спожиту у березні та частково у квітні 2022 року електроенергію; відмовлено у задоволенні зустрічного позову КП «Т» до ТОВ «У» про визнання укладеними додаткових угод № 3 та № 4 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.12.2021 № 402-П/21 у запропонованих підприємством редакціях та стягнення 10 518,50 грн зайво сплачених коштів за електроенергію, спожиту у квітні 2022 року у кількості 3 356 кВт/год. 

Вирішуючи зустрічний позов про визнання укладеними додаткових угод № 3 та № 4 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.12.2021 № 402-П/21 у запропонованих підприємством редакціях та стягнення 10 518,50 грн зайво сплачених коштів за електроенергію, спожиту у квітні 2022 року у кількості 3 356 кВт/год у справі № 921/30/23, суди дослідивши та надавши оцінку умовам договору та наявним у матеріалах справи доказам, встановили відсутність підстав для його задоволення. 

… 

Суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, ураховуючи предмет та підстави позову, встановив відсутність всіх елементів складу цивільного правопорушення, за наявності яких настає така міра відповідальності, як відшкодування збитків, оскільки спір між сторонами щодо внесення змін до договору внаслідок зміни ціни електричної енергії виник через різне тлумачення положень пунктів 5.16, 5.19 договору, ці обставини та доводи КП «Т» були предметом розгляду у справі № 921/30/23, за результатами розгляду якої з урахуванням заперечень КП «Т» проти задоволення первісного позову, у задоволенні зустрічного позову КП «Т» було відмовлено. 

За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. 

Постанова Касаційного Господарського суду Верховного Суду по справі № 911/2191/24 від 17.06.2025 

 

Позиція Верховного Суду: За обставинами справи Відповідач не поставив Третій особі обумовлений договором товар, натомість сторони дійшли взаємної згоди щодо припинення дії договору про закупівлю, що підтверджується додатковою угодою №4 від 24.01.2023. 

Стверджуючи про порушення інтересів держави, Прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача неустойки (штрафу та пені) до Державного бюджету України. 

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволені позову, оскільки (1) за умовами договору неустойка за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовника; (2) пеня за спірним договором не підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України (далі — БК України). 

… 

У справі, що переглядається (№ 911/2191/24), суди попередніх інстанцій установили, що згідно з пунктом 9.2 договору постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості. 

… 

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: 

— можливість укласти договір або утриматися від його укладення; 

— можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.  

Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини 2 та 3 статті 6 ЦК України). 

… 

За обставинами справи, що переглядається (№ 911/2191/24), укладаючи договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною. 

Водночас з моменту, коли всі істотні умови договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина 1 статті 638 ЦК України) та є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).  

З урахуванням вищевикладеного Суд зазначає, що в пункті 9.2 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що Відповідач (постачальник) сплачує пеню Третій особі (замовнику). Таким чином, доводи скаржника про стягнення неустойки саме до Державного бюджету України, а не на рахунок Третьої особи, є безпідставними.  

Та обставина, що грошові кошти, які Відповідач одержав у рахунок оплати за договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Умови про сплату пені можуть встановлюватися сторонами у договорі. Відповідач і Третя особа визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок Третьої особи. 

Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору.