правове регулювання розірвання договору визначено нормами Цивільного кодексу України (далі-ЦКУ).
Так, згідно статті 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно наведеної норми видається, що законодавство дозволяє розірвати договір в наступних випадках:
• за домовленістю сторін;
• в односторонньому порядку;
• за рішенням суду.
Так, як правило, підставою для припинення договірних зобов’язань є розірвання договору за взаємною згодою сторін, що випливає з принципу свободи договору. Відповідно до положень ЦКУ сторони мають право змінити або розірвати договір за взаємною згодою, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, підставою для розірвання договору в цьому випадку є узгоджене волевиявлення обох сторін, незалежно від того, чи мало місце порушення умов договору.
Сторони можуть домовитися про припинення договірних зобов’язань з різних причин, зокрема у зв’язку зі втратою потреби у предметі договору або неможливістю його подальшого виконання на погоджених умовах тощо.
Тому в даному випадку вбачається, що замовник може звернутися до контрагента з пропозицією щодо розірвання договору.
Однак, якщо контрагент не погодиться розривати договір, замовник може проаналізувати договір на предмет можливості одностороннього розірвання договору, або ж звернутися до суду задля розірвання договору.
