Однією із умов, якої замовники повинні дотримуватися при здійсненні закупівель, є застосування вимог щодо локалізації.
Водночас на практиці під час застосування вимог щодо локалізації нерідко виникають спірні ситуації, пов’язані з визначенням випадків, у яких такі вимоги підлягають застосуванню.
Зокрема, окремі замовники здійснюють закупівлю товарів не для власного використання чи обліку, а для подальшої передачі іншій установі або організації. Наприклад, відділ освіти може проводити закупівлю товару для закладу освіти, на баланс якого в подальшому передаватиметься відповідний товар.
У зв’язку з цим виникає питання: чи повинен замовник застосовувати вимоги щодо локалізації у випадку, коли він здійснює його закупівлю для іншого замовника?
Хто виступає замовником при здійсненні закупівлі локалізованого товару?
Для відповіді на це питання насамперед необхідно визначити, хто саме вважається замовником у межах закупівельного законодавства.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі-Закон) закупівля — це придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому Законом.
Своєю чергою, згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону замовники - суб’єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.
Водночас стаття 2 Закону до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, відносить:
1) органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об’єднання територіальних громад;
2) Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, їх територіальні органи (далі - органи соціального страхування);
3) юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об’єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:
- юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;
- органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;
- у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків;
4) юридичні особи та/або суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність в одній або декількох окремих сферах господарювання, визначених частиною другою цієї статті, та відповідають хоча б одній з таких ознак:
органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування або іншим замовникам належить частка у статутному капіталі юридичної особи та/або суб’єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи чи інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі юридичної особи та/або суб’єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради юридичної особи та/або суб’єкта господарювання;
наявність спеціальних або ексклюзивних прав - прав, наданих у межах повноважень органом державної влади або органом місцевого самоврядування на підставі будь-якого нормативно-правового акта та/або акта індивідуальної дії, що обмежують провадження діяльності у сферах, визначених цим Законом, однією чи кількома особами, що істотно впливає на здатність інших осіб провадити діяльність у зазначених сферах. Не вважаються спеціальними або ексклюзивними права, що надані за результатами конкурсів (тендерів, процедур закупівель), інформація про проведення яких разом з критеріями відбору попередньо оприлюднювалася та була наявна у публічному доступі, можливість участі у таких конкурсах (тендерах, процедурах закупівель) не була обмежена та якщо надання таких прав здійснювалося на основі об’єктивних критеріїв.
В яких випадках необхідно застосовувати вимоги щодо локалізації?
Згідно абзацу 1 пункту 3 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі – Особливості) замовники, що зобов’язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону, проводять закупівлі з урахуванням цих особливостей та з дотриманням принципів здійснення публічних закупівель, визначених Законом.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Особливостей під час здійснення публічної закупівлі відповідно до цих особливостей (крім випадків, передбачених абзацами четвертим - шостим цього пункту) замовники застосовують положення пункту 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, крім підпункту 4 пункту 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, з урахуванням положень, визначених цим абзацом. У разі здійснення замовником закупівлі робіт чи послуг, якщо виконання таких робіт чи надання послуг передбачає набуття замовником у власність товару, визначеного пунктом 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, вартість якого у складі предмета закупівлі дорівнює або перевищує вартісні межі, визначені абзацом першим пункту 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, закупівля таких робіт чи послуг здійснюється з урахуванням особливостей, установлених пунктом 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.
Водночас пункт 6-1 розділу X Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про публічні закупівлі» (далі-Закон) передбачає, що тимчасово, з 2022 року строком на 10 років, встановлюються такі особливості здійснення закупівель, якщо вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень:
1) замовник здійснює закупівлю товарів, визначених підпунктом 2 цього пункту, виключно якщо їх ступінь локалізації виробництва дорівнює чи перевищує.
Отож, у відповідності до наведених норм, саме замовники повинні застосовувати вимоги щодо локалізації у випадку, придбання товарів, визначених підпунктом 2 цього пункту, а також додаткового переліку локалізованих товарів, який визначений в Постанові Кабміну від 2 липня 2025 р. № 782 «Про затвердження додаткового переліку товарів, що належать виключно до продукції переробної промисловості, до яких встановлюються вимоги щодо їх ступеня локалізації виробництва».
При цьому, законодавство зобов’язує замовників застосовувати вимоги щодо локалізації товарів саме при здійсненні закупівлі, а при закупівлі робіт чи послуг, якщо виконання таких робіт чи надання послуг передбачає набуття замовником у власність товару, визначеного пунктом 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, вартість якого у складі предмета закупівлі дорівнює або перевищує вартісні межі, визначені абзацом першим пункту 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.
Тобто факт проведення закупівлі замовником є підставою для застосування вимог щодо локалізації.
Чи впливає передача товару іншому замовнику на застосування локалізації?
За результатами здійснення закупівлі товару замовники та переможці укладають, як правило, договір поставки.
При цьому, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Окрім цього, згідно статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна виникає з моменту його передання, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас сама по собі подальша передача товару іншій особі, після здійснення закупівлі та виконання умов договору, не змінює правової природи закупівлі.
Натомість первинне набуття товару у власність відбувається саме замовником у межах договору про закупівлю/договору поставки.
В свою чергу, законодавство про публічні закупівлі не містить виключень, при яких замовники можуть не застосовувати локалізацію у випадку подальшої передачі товару у власність іншому замовнику.
І відповідно саме замовник, який укладає договір про закупівлю/договір поставки, набуває статусу покупця у відповідних правовідносинах, навіть якщо в подальшому товар буде передано іншому замовнику у власність.
З огляду на викладене, вирішальним при застосуванні локалізації є саме факт здійснення закупівлі. При цьому, застосовувати вимоги щодо локалізації замовники повинні при дотриманні наступних умов:
- наявності статусу замовника;
- здійснення закупівлі;
- придбання товару, який входить до переліку локалізованих товарів.
Підсумки
Обов’язок застосування вимог щодо локалізації залежить насамперед від факту здійснення закупівлі замовником, а не від того, кому в подальшому передано товар.
Якщо замовник:
- проводить закупівлю;
- придбаває товар із переліку локалізованих товарів;
- здійснює закупівлю на суму, що дорівнює або перевищує встановлені вартісні межі,
він зобов’язаний застосувати вимоги щодо локалізації незалежно від подальшої передачі такого товару іншому замовнику.