Додаткові угоди до договорів про закупівлю є звичним інструментом коригування умов укладеного договору. Водночас під час виконання договорів трапляються ситуації, коли такі зміни здійснюються з порушенням вимог законодавства або без належних правових підстав.
До прикладу, у сфері публічних закупівель це часто пов’язано з порушенням підстав для внесення змін до істотних умов договору про закупівлю – укладення додаткової угоди без документального підтвердження коливання ціни товару на ринку або ж інші порушення при внесенні змін до договору про закупівлю.
У результаті постає логічне питання: чи можна «скасувати» додаткову угоду та яким саме способом це здійснити.
У цьому матеріалі розглянемо, у яких випадках можна скасувати додаткову угоду, які правові механізми для цього застосовуються, а також на що звертає увагу судова практика при вирішенні таких спорів.
Що означає «скасування» додаткової угоди: правова природа
Вітчизняне законодавство не містить визначення поняття «скасування правочину/додаткової угоди» як самостійного способу припинення або зміни договірних відносин.
Натомість правове регулювання відповідних питань здійснюється через інші юридичні конструкції, передбачені цивільним законодавством.
Зокрема, стаття 651 ЦКУ передбачає підстави для зміни або розірвання договору.
Разом з тим, з огляду на положення цивільного законодавства під «скасуванням» додаткової угоди варто вважати різні за своєю правовою природою дії, які спрямовані на внесення змін до договору або визнання додаткової угоди недійсною.
Зокрема, норми ЦКУ не передбачають такого способу припинення правочину, як «скасування». Натомість ЦКУ містить інші юридичні конструкції:
- недійсність правочину (статті 203, 215 ЦКУ),
- зміна договору (статті 651–654 ЦКУ).
Отже, використання терміна «скасування» у відносинах щодо додаткових угод є узагальнюючим і потребує конкретизації залежно від обраного способу захисту або врегулювання.
Зміна правочину/додаткової угоди
Підстави та порядок зміни договору визначені статтями 651-654 ЦКУ. Стаття 651 ЦКУ визначає, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 654 ЦКУ зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
При цьому, Верховний Суд України у постанові від 31.05.21 у справі № 917/265/18 дійшов до висновку, що додаткова угода до договору — це правочин, що вносить зміни до вже існуючого договору. І саме до додаткової угоди можуть застосовуватись вимоги статті 654 ЦКУ.
З огляду на викладене варто дійти висновку, що додаткова угода це правочин, що вносить зміни до вже існуючого договору. Водночас укладатися додаткова угода повинна в тій самій формі, що й договір, що змінюється, зокрема в письмовій формі.
Разом з тим, варто відмітити, що положення вітчизняного законодавства, не визначають особливостей внесення змін до додаткових угод.
Однак, з огляду на наведені вище норми цивільного законодавства варто визначити, що до внесення змін до додаткових угод можна застосовувати норми статті 651 та 654 ЦКУ.
І відповідно, сторони договору «виправити» помилку в додатковій угоді (скасувати додаткову угоду), в якій було допущено певні порушення, можуть шляхом укладення нової додаткової угоди, в якій «виправити» помилки, які були допущеній в ній, зокрема викласти в правильній/необхідній редакції додаткову угоду.
Водночас слід враховувати, що такий механізм є саме зміною договірних умов і не тотожний визнанню правочину недійсним.
Недійсність правочину
Згідно частини 1 статті 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Стаття 215 ЦКУ передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, недійсність правочину (додаткової угоди) означає, що правочин (додаткова угода):
- або не створює юридичних наслідків з моменту його вчинення (нікчемність),
- або може бути визнаний недійсним судом (оспорюваність).
І відповідно досягається такий результат шляхом застосування передбачених законом способів захисту, насамперед — визнанням правочину недійсним та застосування наслідків недійсності. Відповідні способи захисту — визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності прямо випливають із норм ЦКУ, Господарського процесуального кодексу України та спеціального законодавства у сфері закупівель.
Так, замовник, як сторона договору, має право на судовий захист згідно законодавчих норм. До прикладу, частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Підставами для звернення можуть бути:
- укладення додаткової угоди з порушенням вимог пункту 19 Особливостей;
- перевищення повноважень посадовими особами контрагента;
- необхідність застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) тощо.
Наслідки визнання додаткової угоди недійсною
Визнання додаткової угоди до договору про закупівлю недійсною має певні правові наслідки, зокрема у випадку, коли сторони договору вже виконали свої зобов’язання, на підставі укладеної додаткової угоди та які випливають як із загальних положень ЦКУ, так і з практики їх застосування у публічно-правових відносинах.
При цьому, правові наслідки недійсності правочину визначені в статті 216 ЦКУ. Зокрема, дана норма передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Отож, основним наслідком визнання недійсним правочину є застосування реституції відповідно до статті 216 ЦКУ.
Це означає, що сторони зобов’язані повернути одна одній усе отримане за додатковою угодою, зокрема у випадку, якщо сторони вже виконали свої зобов’язання, які визначені умовами договору. У контексті закупівель це найчастіше проявляється як:
- повернення надмірно сплачених коштів замовнику;
- повернення замовником товару у натурі постачальнику.
Водночас судова практика виходить із того, що саме недійсність додаткової угоди є правовою підставою для застосування реституції, а не сам факт порушення закупівельного законодавства. Тобто без встановлення недійсності правочину вимоги про повернення коштів можуть бути відхилені як неналежний спосіб захисту.
Так, Верховний Суд у постанові від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, роз`яснюючи застосування статей 215, 216 ЦКУ, зазначив, що двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.
Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
Підсумки
- Вітчизняне законодавство не містить визначення поняття «скасування правочину/додаткової угоди» як самостійного способу припинення або зміни договірних відносин. Під скасуванням додаткової угоди варто вважати зміну додаткової угоди або ж визнання додаткової угоди недійсною.
- Сторони договору скасувати додаткову угоду можуть шляхом укладення нової додаткової угоди, виправивши помилки, які були допущеній в ній.
- Ще одним варіантом дій однієї із сторін договору у разі, не погодження іншої сторони про укладення додаткової угоди задля скасування такої додаткової угоди, є звернення до суду задля визнання додаткової угоди недійсною на виконання статті 215 ЦКУ.