Чи варто вважати дійсним договір, який не зареєстрований в органах Казначейства

Значна частина замовників, які здійснюють закупівлі фінансуються з державного та місцевого бюджетів. Тому після укладення договору такі замовники стикаються із ще одним важливим заходом  – реєстрацією договору в органах Казначейства.  

Однак іноді при реєстрації договору в органах Казначейства в замовників виникають «проблеми». Приміром, органи Казначейства відмовляють замовникам в реєстрації бюджетних зобов’язань з тих чи інших причин. До прикладу, однією з причин відмови в реєстрації бюджетних зобов’язань може бути порушення строків реєстрації бюджетних зобов’язань. 

Водночас, що замовнику робити, якщо орган Казначейства відмовив у реєстрації бюджетних зобов’язань дізнаєтеся в статті Що робити замовнику якщо Казначейство відмовило в реєстрації договору про закупівлю / договору. 

При цьому, в разі, коли договір замовником не був зареєстрований в органах Казначейства важливим є з’ясування правового статусу такого договору, зокрема, його дійсності/недійсності, оскільки згідно статті 629 Цивільного кодексу України (далі-ЦКУ) договір є обов'язковим для виконання сторонами. 

Вимоги законодавства щодо реєстрації бюджетних зобов’язань в органах Казначейства 

Згідно частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов’язань минулих років. 

Відповідно до частини 4 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються. 

Пункт 2.1 наказу Мінфіну від 02.03.2012 № 309 «Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України» (далі-наказ №309) передбачає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), з урахуванням планів асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), помісячних планів використання бюджетних коштів відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України. 

Водночас строки реєстрації бюджетного зобов’язання в залежності від виду закупівлі визначені в пункті 2.2 наказу №309. 

Окрім цього, пункт 2.10 наказу №309 2.10 визначає випадки, при яких органи Казначейства не реєструють бюджетні зобов’язання: 

а) зобов’язання у разі: 

• відсутності у розпорядника бюджетних коштів бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом; 
• відсутності документів, які підтверджують факт узяття бюджетного зобов’язання; 
• відсутності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (крім випадків, у яких законодавством не передбачено його затвердження); 
• невідповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми; 
• відсутності документів щодо закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до законодавства у сфері закупівель; 
• недотримання розпорядниками бюджетних коштів бюджетних повноважень та обмежень, які вводяться законодавчими та іншими нормативно-правовими актами; 
• недотримання вимог щодо оформлення поданих документів; 

б) фінансові зобов’язання у разі: 

• відсутності відповідного бюджетного зобов’язання, відображеного у бухгалтерському обліку виконання державного та місцевих бюджетів; 
• відсутності у розпорядника бюджетних коштів фактичних надходжень спеціального фонду; 
• відсутності документів, які підтверджують факт узяття бюджетного фінансового зобов’язання; 
• недотримання вимог щодо оформлення поданих документів; 
• невідповідності фінансового зобов’язання відповідному бюджетному зобов'язанню, відображеному в бухгалтерському обліку виконання державного та місцевих бюджетів; 
• недотримання розпорядниками бюджетних коштів бюджетних повноважень та обмежень, які вводяться законодавчими та іншими нормативно-правовими актами. 

В свою чергу, наведені норми Бюджетного кодексу України та наказу №309 не врегульовують правовий статус договору, який не є зареєстрований в органах Казначейства у строки, які визначені в пункті 2.2 наказу №309. 

В яих випадках договір варто вважати дійсним? 

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі-ЦКУ) передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 

Водночас з аналізу положень ЦКУ дійсним слід розглядати договір, який відповідає певним вимогам законодавчих норм. 

Так, стаття 203 ЦКУ визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 

• зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 
• особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 
• волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 
• правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 
• правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 
• правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. 

До прикладу, дійсним варто вважати договір, в якому визначено його істотні умови, оскільки частина 1 статті 638 ЦКУ визначає, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. 

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 

Згідно частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. 

Або ж умовою дійсності договору варто визначити вимоги законодавства щодо форми договору, зокрема у відповідності до положень ЦКУ. 

В свою чергу, підстави визнання договорів недійсними визначені статтею 215 ЦКУ. Зокрема, дана норма визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 

Окрім цього, підстави визнання договору про закупівлю нікчемним визначені нормами спеціального законодаства, зокрема пунктом 21 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припиненя або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі – Особливості): 

1. коли замовник уклав договір про закупівлю з порушенням вимог, визначених пунктом 5 цих особливостей; 
2. укладення договору про закупівлю з порушенням вимог пункту 18 цих особливостей; 
3. укладення договору про закупівлю в період оскарження відкритих торгів відповідно до статті 18 Закону та цих особливостей; 
4. укладення договору з порушенням строків, передбачених абзацами третім та четвертим пункту 49 цих особливостей, крім випадків зупинення перебігу строків у зв’язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 Закону з урахуванням цих особливостей; 
5. коли назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником. 

Підсумки 

З огляду на розглянуті норми бюджетного, цивільного законодавства, а також законодавства з публічних закупівель, договір, який не є зареєстрованим у органах Казначейства, приміром, у строки, які визначені в пункті 2.2 наказу №309, не варто вважати недійсним, якщо при його укладенні буде дотримано всіх законодавчих норм, оскільки підстави недійсності договору визначені нормами ЦКУ та закупівельного законодавства. 

Натомість відсутність реєстрації договору в органах Казначейства не слід вважати підставою для визнання договору недійсним. 

При цьому, згідно вимог пункту 2.10 глави 2 Порядку № 309, якщо зобов’язання не зареєстровані у зв’язку з порушенням бюджетного законодавства розпорядниками бюджетних коштів, органи Казначейства застосовують такі заходи впливу як попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства та/або зупинення операцій з бюджетними коштами відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 117 Бюджетного кодексу України.