Закупівлі благоустрою: хто може бути замовником в таких закупівлях

Однією з важливих функцій значної кількості замовників є забезпечення благоустрою населених пунктів. При цьому, щоб забезпечити благоустрій населених пунктів таким замовникам досить часто попередньо потрібно здійснити закупівлі задля здійснення благоустрою. Водночас досить багато суперечок виникає щодо того – хто саме повинен виступати замовником при здійсненні таких закупівель. Тому далі з огляду на законодавчі норми та судову практику визначимо, хто саме повинен виступати замовником.

Що таке благоустрій?

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (далі – Закон про благоустрій) благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Стаття 2 Закону про благоустрій визначає, що благоустрій населених пунктів передбачає:

1) розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об'єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об'єктів;

2) організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель, інженерних споруд та об'єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення;

3) створення умов для реалізації прав та виконання обов’язків суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

Відповідно до статті 3 Закону про благоустрій система благоустрою населених пунктів включає:

1) управління у сфері благоустрою населених пунктів;

2) визначення суб'єктів та об'єктів у сфері благоустрою населених пунктів;

3) організацію благоустрою населених пунктів;

4) нормування у сфері благоустрою населених пунктів;

5) фінансове забезпечення благоустрою населених пунктів;

6) здійснення державного, самоврядного і громадського контролю у сфері благоустрою населених пунктів;

7) встановлення відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів.

Більше про те, як здійснювати закупівлю благоустрою читайте у статті «Закупівлі благоустрою: роботи чи послуги».

Хто повинен забезпечувати благоустрій?

Стаття 5 Закону про  благоустрій визначає органи управління у сфері благоустрою. Зокрема, даною статтею визначено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Згідно зі статтею 12 Закону про благоустрій суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

Статтею 20 Закону про благоустрій визначено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Підпунктом 7 пункту «а» частини 1 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

З огляду на викладене, саме місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати благоустрій населених пунктів. Водночас чи можуть вони делегувати зазначені функції?

Так, відповідно до статті 15 Закону про благоустрій органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об’єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об’єктів.

Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об’єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об’єкта благоустрою.

Підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об’єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації.

Аналогічні положення щодо забезпечення благоустрою містить наказ Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства від 23.09.2003 № 154 «Про затвердження Порядку проведення ремонту та утримання об'єктів благоустрою населених пунктів».

Так, даним наказом визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів об'єктів благоустрою державної та комунальної форм власності. Конкурс проводиться згідно з Положенням про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об'єктів благоустрою населених пунктів, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу України 11.11.2005 № 160 та зареєстрованим в Мін'юсті України 06.12.2005 за № 1460/11740.

Балансоутримувач забезпечує належне утримання та своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або може на конкурсних засадах залучати до цього інші підприємства, організації.

Власник, за поданням балансоутримувача, щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об'єкта благоустрою на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. Затверджується також перелік об'єктів проведення капітального ремонту. Балансоутримувач об'єктів благоустрою несе повну відповідальність за виконання затверджених заходів у повному обсязі.

У відповідності до вище зазначених норм можна дійти наступного висновку: органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право:

• самостійно утримувати об’єкти благоустрою

або

• утворити підприємства для утримання об’єктів благоустрою державної та комунальної власності

або

• визначити на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об’єктів (в межах своїх повноважень)

Чи погоджуються з такою позиціє суди розглянемо далі. Так, в наступних судових справах розглядалось питання визначення замовника будівництва в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який в подальшому для виконання таких функцій повинен здійснювати закупівлі у відповідності до Закону України «Про публічні закупівлі».

Постанова Касаційного адміністративного суд Верховного суду України по справі № 640/19887/20 від 11.07.2022

Витяг з постанови суду: підпунктом 2 пункту «а» частини 1 статті 31 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва належать виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об`єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності.  

Частиною 3 статті 33 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) визначено, що при комплексній забудові території функції замовника на будівництво виконавчий орган місцевої ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації виконують безпосередньо або можуть делегувати їх на конкурсній основі генеральному підряднику (підряднику) у порядку, встановленому законодавством.  

Вказані норми передбачають альтернативу у виборі дій щодо здійснення функцій замовника: виконання їх самостійно або делегування на конкурсних засадах.  

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону № 3038-VI замовник - це фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.  

Згідно із статтею 8 Господарського кодексу України (далі - ГК України) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб`єктами господарювання. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.  

Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Суб`єктами господарювання комунального сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб`єкти, у статутному капіталі яких частка комунальної власності перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів. Органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом (стаття 24 ГК України).  

Згідно із частиною 1 статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.  

Комунальне підприємство, яке є третьою особою у справі, утворене відповідним рішенням Київської міської ради. Майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання. Комунальне підприємство здійснює свою діяльність на підставі статуту, затвердженого в установленому порядку виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією).  

Відповідно до статуту комунальне підприємство утворено з метою організації служби замовника з нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту об`єктів підприємств, установ та організацій галузей освіти, охорони здоров`я, зв`язку, торгівлі, громадського харчування, комунального господарства, культурно-побутового й іншого призначення, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва. Зазначене підприємство здійснює господарську діяльність, пов`язану з інвестуванням в об`єкти міської інфраструктури із застосуванням процедур публічних закупівель.  

Вказані обставини свідчать про те, що Київська міська рада на підставі свого рішення створила та підпорядкувала Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) комунальні підприємства з метою здійснення функцій замовника будівництва об`єктів соціальної інфраструктури.  

Приймаючи рішення про виконання функцій замовника комунальними підприємствами, Київська міська державна адміністрація діє на підставі і у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, а виконання функцій замовника через комунальні підприємства є саме безпосереднім здійсненням господарської діяльності органом місцевого самоврядування через комунальну установу, про що є пряма вказівка в чинному законодавстві. А тому, у контексті обставин цієї справи, для виконання функцій замовника будівництва, реконструкції, капітального ремонту об`єктів соціальної інфраструктури проведення конкурсу не вимагається.  

Вказані обставини спростовують доводи АМКУ про те, що орган місцевого самоврядування як юридична особа може самостійно виконувати функцію замовника, а залучення відповідного комунального підприємства можливо виключно на конкурсній основі, не відповідають вимогам чинного законодавствам України.  

Перелік об`єктів, які потребують капітального ремонту, реконструкції, реставрації чи нового будівництва виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) визначає, враховуючи потреби населення з метою їх ефективного задоволення.  

На стадії визначення замовника присутня лише суспільна потреба у об`єкті, який має назву, орієнтовні технічні показники (параметри), тобто відсутній предмет закупівлі, який необхідний для проведення процедури, відсутня ціна. Чинним законодавством не встановлена процедура чи методика закупівлі робіт чи послуг за відсутності предмета закупівлі.  

Комунальні підприємства (підзвітні і підконтрольні Київській міській раді, усе їх майно є комунальною власністю територіальної громади міста Києва), виконуючи функції замовника, реалізують волю і потреби територіальної громади щодо створення об`єктів соціальної інфраструктури без переходу права власності на об`єкти будівництва.  

В результаті проведених робіт з будівництва, реконструкції, капітального ремонту об`єкти не вибувають з комунальної власності територіальної громади міста та у подальшому використовуються за своїм функціональним призначенням для задоволення нагальних потреб населення міста в галузі освіти, охорони здоров`я, комунального господарства тощо.  

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що метою діяльності комунальних підприємств під час виконання функцій замовника, не є отримання прибутку, а - створення об`єктів на замовлення міста для забезпечення соціальних потреб населення.  

З урахуванням наведеного, оскільки, будівництво, реконструкція, капітальний ремонт соціальних об`єктів є інвестуванням в об`єкти інфраструктури, а залучення підрядної організації на виконання таких робіт здійснюється за результатами процедур закупівель, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що дія Закону № 1555-VII не поширюється на діяльність комунальних підприємств з виконання функцій замовника.  

При цьому, за правилами статті  30 Закону № 280/97-ВР до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, організація благоустрою та здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів.  

Відповідно до статті 15 Закону України від 06.09.2005 № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV) органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності; підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об`єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації; орган державної влади або орган місцевого самоврядування за поданням підприємства чи балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об`єкта благоустрою державної або комунальної власності на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів.  

Постанова Касаційного адміністративного суд Верховного суду України по справі №640/6307/20 від 20.06.2023

Витяг з постанови суду: аналіз підпункту 2 пункту «а» частини 1 статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та частини 3 статті 33 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» свідчить про те, що органам місцевого самоврядування надано альтернативу у виборі дій щодо здійснення функцій замовника, а саме: виконання їх самостійно або делегування на конкурсній основі підрядній організації.

У вищевказаних справах, розглянутих у касаційному порядку Верховним Судом, як і у справі, що розглядається, було встановлено, що комунальні підприємства, яким надавалась підтримка за Програмою, у тому числі - КП «Житло-сервіс», утворені відповідним рішенням Київської міської ради (у цій справі від 08.06.2000 №183/904), ці підприємства здійснюють свою діяльність на підставі статутів, затверджених в установленому порядку виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) (у справі, що розглядається - на підставі Статуту Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», затвердженого рішенням Київської міської державної адміністрації від 19.07.2000 №1205), їх майно є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання (пункту 5.1 Статуту Підприємства).

Як у постановах Верховного Суду, на які посилались суди попередніх інстанцій, так і у справі, що розглядається, встановлено, що відповідно до статутів комунальні підприємства утворені з метою організації служби замовника з нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту об`єктів підприємств, установ та організацій галузей освіти, охорони здоров`я, зв`язку, торгівлі, громадського харчування, комунального господарства, культурно-побутового й іншого призначення, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва. Зазначені підприємства здійснюють господарську діяльність, пов`язану з інвестуванням в об`єкти міської інфраструктури із застосуванням процедур публічних закупівель.

За висновками Верховного Суду у постановах від 31.03.2021 у справі №640/21523/19 та від 12.07.2022 у справі №640/19887/20, які ґрунтуються на аналізі вказаних вище обставин, Київська міська рада на підставі рішень створила та підпорядкувала Департаменту комунальні підприємства з метою здійснення функцій замовника будівництва об`єктів соціальної інфраструктури.

З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд також констатував, що приймаючи рішення про виконання функцій замовника комунальними підприємствами (у тому числі й КП «Житло-сервіс») Київська міська державна адміністрація діяла на підставі і у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, а виконання функцій замовника через комунальні підприємства є саме безпосереднім здійсненням господарської діяльності органу місцевого самоврядування через комунальну установу, про що є пряма вказівка у чинному законодавстві (частина третя статті 8 Господарського кодексу України).

У контексті вищевказаного Верховний Суд констатував, що для виконання функцій замовника будівництва, реконструкції, капітального ремонту об`єктів соціальної інфраструктури проведення конкурсу не вимагається.

Усе це, за позицією Верховного Суду, спростовує доводи скаржника (також Антимонопольного комітету України) про те, що орган місцевого самоврядування як юридична особа може самостійно виконувати функцію замовника, а залучення відповідного комунального підприємства можливо виключно на конкурсній основі. Ці аргументи, які також наводились і у справі, що розглядається, визнані такими, що не відповідають вимогам чинного законодавствам України.

При цьому, в постановах від 31.03.2021 у справі №640/21523/19 та від 12.07.2022 у справі №640/19887/20 звернуто увагу на те, що перелік об`єктів, які потребують капітального ремонту, реконструкції, реставрації чи нового будівництва виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) визначає враховуючи потреби населення з метою їх ефективного задоволення.

У цьому випадку, за висновками Верховного Суду, на стадії визначення замовника присутня лише суспільна потреба у об`єкті, який має назву, орієнтовні технічні показники (параметри), тобто відсутній предмет закупівлі, який необхідний для проведення процедури, відсутня ціна, а чинним законодавством не встановлена процедура чи методика закупівлі робіт чи послуг за відсутності предмета закупівлі.

До того ж, Верховним Судом враховано, що комунальні підприємства (підзвітні і підконтрольні Київській міській раді, усе майно якого є комунальною власністю територіальної громади міста Києва), виконуючи функції замовника, реалізують волю народу і потреби територіальної громади щодо створення об`єктів соціальної інфраструктури без переходу права власності на об`єкти будівництва.

А в результаті проведених робіт з будівництва, реконструкції, капітального ремонту об`єкти не вибувають з комунальної власності територіальної громади міста та у подальшому використовуються за своїм функціональним призначенням для задоволення нагальних потреб населення міста в галузі освіти, охорони здоров`я, комунального господарства тощо.

Крім того, у наведених вище постановах Верховного Суду зауважено, що метою діяльності комунальних підприємств під час виконання функцій замовника, не є отримання прибутку, а - створення об`єктів на замовлення міста для забезпечення соціальних потреб населення.

Отже, оскільки, будівництво, реконструкція, капітальний ремонт соціальних об`єктів є інвестуванням в об`єкти інфраструктури, а залучення підрядної організації на виконання таких робіт здійснюється за результатами процедур закупівель, то Верховний Суд дійшов висновку про те, що дія Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» не поширюється на діяльність комунальних підприємств з виконання функцій замовника.

Такий висновок щодо застосування норм права Верховним Судом обґрунтовано й посиланням на норми статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 15, частини 3 статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», якими встановлено таке.

До власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, організація благоустрою та здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів (стаття 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності; підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об`єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації; орган державної влади або орган місцевого самоврядування за поданням підприємства чи балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об`єкта благоустрою державної або комунальної власності на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів (стаття 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Фінансування місцевих програм з благоустрою населених пунктів проводиться за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів (частина третя статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Окрім цього, зважаючи на наведені у пунктах 1 та 14 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» визначення понять «державна допомога суб`єктам господарювання» і «послуги, що становлять загальний економічний інтерес» (послуги, пов`язані із задоволенням особливо важливих загальних потреб громадян, що не можуть надаватися на комерційній основі без державної підтримки), а також положення частини 2 статті 3 вказаного Закону, якими передбачено, що його дія не поширюється, зокрема, на підтримку господарської діяльності, пов`язаної з: - інвестуванням в об`єкти інфраструктури із застосуванням процедур державних закупівель; - наданням послуг, що становлять загальний економічний інтерес, у частині компенсації обґрунтованих витрат на надання таких послуг, Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі №640/21523/19 та від 12.07.2022 у справі №640/19887/20 дійшов висновку, що фактично комунальні підприємства у спірних відносинах задовольняють потреби територіальної громади міста Києва в об`єктах виробничої інфраструктури та виконують завдання органу місцевого самоврядування щодо доступності цієї інфраструктури, а отже надають послуги, що становлять загальний економічний інтерес, у зв`язку з чим погодився з правовою позицією судів попередніх інстанцій про те, що дія Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» не поширюється на діяльність комунальних підприємств з виконання функцій замовника.

До такого висновку дійшли й суди першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, і він відповідає правозастосовчій практиці Верховного Суду, яка зазначена вище, нормам закону, якими врегульовані спірні у цій справі правовідносини. Вагомих і переконливих доводів, які б спростовували такі висновки щодо застосування норм права, у касаційній скарзі не наведено і підстав для відступу від них колегія суддів, розглядаючи цю справу, не вбачає.

Доводи касаційної скарги про відступ від вищенаведених висновків Верховного Суду щодо застосування норм права ґрунтуються на аргументах про помилкове поширення касаційним судом на спірні відносини положень статті 8 Господарського кодексу України і незастосування норм статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», який, на переконання скаржника, є спеціальним і повинен застосовуватись на підставі частини 2 статті 1 Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання».

Так, частиною 2 статті 1 Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» визначено, що терміни, зокрема, «суб`єкт господарювання» вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про захист економічної конкуренції».

У розумінні ж статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб`єктом господарювання є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб`єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Проте, на переконання колегія суддів, у правовідносинах, у яких виник спір у справі, що розглядається, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин і норм законодавства, якими визначається правовий статус, функції та повноваження Департаменту, регламентується діяльність КП «Житло-сервіс», ці суб`єкти не здійснюють діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, а задовольняють потреби територіальної громади міста Києва в об`єктах виробничої інфраструктури та виконують завдання органу місцевого самоврядування щодо доступності цієї інфраструктури, тому не підпадають під наведене у статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначення поняття «суб`єкт господарювання».

Більше того, оскільки в силу прямої вказівки норм частини 2 статті 3 Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» на спірні правовідносини, які згідно з установленими у цій справі обставинами пов`язані з наданням послуг, що становлять загальний економічний інтерес, а також здійсненням інвестування в об`єкти інфраструктури із застосуванням процедур державних закупівель, що не спростовано відповідачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій та доводами касаційної скарги, не поширюється дія вказаного Закону, то колегія суддів відхиляє й аргументи АМКУ про поширення на такі відносини положень частини другої статті 1 цього ж Закону, яка відсилає до Закону України «Про захист економічної конкуренції» в частині визначення поняття «суб`єкт господарювання».

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій вирішили цей спір у відповідності з вимогами законодавства і фактичними обставинами справи, яка розглядається, правильно застосували норми права з урахуванням наявної правозастосовчої практики Верховного Суду в подібних правовідносинах, підстав для відступу від якої, зокрема, зважаючи на викладені скаржником доводи, відсутні, й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які скасуванню не підлягають.

Коментар: з огляду на зазначені постанови Верховногосудуможна констатувати, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право:

• утворити підприємства для утримання об’єктів благоустрою державної та комунальної власності

або

• визначити на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об’єктів (в межах своїх повноважень).

Відповідно самостійно утримувати об’єкти благоустрою органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають. Далі вадливо розглянути в який спосіб підприємства, утворені для утримання об’єктів благоустрою, мають залучати інші підприємства, установа та організації для забезпечення належного утримання і своєчасного ремонту об’єкта благоустрою.

Як показує практика, органи державної влади та органи місцевого самоврядування обирають варіант утворення підприємства для утримання об’єктів благоустрою комунальної власності, які є замовниками у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі». Відповідно залучення інших підприємств, установ та організацій для забезпечення належного утримання і своєчасного ремонту об’єкта благоустрою підприємством, утвореним для утримання об’єктів благоустрою, має відбуватися згідно вимог Закону України «Про публічні закупівлі» з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабміну від 12.10.2022 № 1178.