Пунктом 29 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі – Особливості) передбачено, що у разі проведення відкритих торгів згідно з цими особливостями для закупівлі твердого палива, природного газу, газу скрапленого для комунально-побутового споживання та промислових цілей, електричної енергії положення пунктів 1 і 2 частини другої статті 16 Закону замовником не застосовуються.
У разі здійснення закупівель, визначених абзацом 1 цього пункту, замовники не можуть установлювати вимоги до предмета закупівлі, що не передбачені відповідним національним стандартом (за наявності національного стандарту для відповідного предмета закупівлі).
У відповідності до даних норм, замовники можуть вимагати від учасників підтвердження відповідності предмета закупівлі виключно тих вимог, які визначені такими стандартами. При цьому, встановлення вимог до предмета закупівлі, які визначені абзацом 1 пункту 29 Особливостей, та які не відповідають таким стандартам є порушенням пункту 29 Особливостей, про що зазначала Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель в своїх рішеннях.
Тому замовникам при складенні тендерної документації потрібно обов’язково враховувати умови таких стандартів. Водночас задля дотримання вимог абзацу 2 пункту 29 Особливостей доцільно розглянути основи правового регулювання національних стандартів.
Частини 1 статті 2 Закону України «Про стандартизацію» (далі – Закон) визначено, що цей Закон регулює відносини, пов’язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів. Відповідно до статті 4 Закону метою стандартизації в Україні є:
- забезпечення відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню;
- керування різноманітністю, застосовність, сумісність, взаємозамінність об’єктів стандартизації;
- забезпечення раціонального виробництва шляхом застосування визнаних правил, настанов і процедур;
- забезпечення охорони життя та здоров’я;
- забезпечення прав та інтересів споживачів;
- забезпечення безпечності праці;
- збереження навколишнього природного середовища і економія всіх видів ресурсів;
- усунення технічних бар’єрів у торгівлі та запобігання їх виникненню, підтримка розвитку і міжнародної конкурентоспроможності продукції.
Згідно з статтею 5 Закону об’єктами стандартизації є:
- матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність;
- правила, процедури, функції, методи, діяльність чи її результати, включаючи продукцію, персонал, системи управління;
- вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування тощо.
Статтею 6 Закону визначено, що залежно від рівня суб’єкта стандартизації, що приймає нормативні документи, вони поділяються на:
- національні стандарти та кодекси усталеної практики, прийняті національним органом стандартизації;
- стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, що здійснюють стандартизацію.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону національний стандарт – це стандарт, прийнятий національним органом стандартизації та доступний для широкого кола користувачів.
Хто приймає національні стандарти?
Статтею 8 Закону визначено, що суб’єктами стандартизації є:
- центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації;
- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері стандартизації;
- національний орган стандартизації;
- технічні комітети стандартизації;
- підприємства, установи та організації, що здійснюють стандартизацію.
У відповідності до статті 11 Закону функції національного органу стандартизації виконує державне підприємство, що не підлягає приватизації, утворене центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері стандартизації.
Національний орган стандартизації не може мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності. До повноважень національного органу стандартизації належить:
1) організація та координація діяльності щодо розроблення, прийняття, перевірки, перегляду, скасування та відновлення дії національних стандартів, кодексів усталеної практики та змін до них відповідно до цього Закону;
2) прийняття, скасування та відновлення дії національних стандартів, кодексів усталеної практики та змін до них відповідно до цього Закону;
3) вжиття заходів щодо гармонізації національних стандартів та кодексів усталеної практики з відповідними міжнародними, регіональними стандартами та кодексами усталеної практики;
4) розроблення за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері стандартизації, національних стандартів та змін до них щодо:
- процедур розроблення, прийняття, перевірки, перегляду, скасування та відновлення дії національних стандартів, кодексів усталеної практики та змін до них;
- критеріїв, форми і процедур розгляду пропозицій щодо проведення робіт з національної стандартизації;
- процедур створення, діяльності та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації;
5) забезпечення відповідності національних стандартів та кодексів усталеної практики законодавству;
6) забезпечення адаптації національних стандартів та кодексів усталеної практики до сучасних досягнень науки і техніки;
7) підготовка та затвердження програми робіт з національної стандартизації;
8) прийняття рішень щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначення сфери їх діяльності;
9) координація діяльності технічних комітетів стандартизації;
10) участь у підготовці міжнародних, регіональних стандартів та кодексів усталеної практики, що розробляються відповідними міжнародними та регіональними організаціями стандартизації, членом яких є національний орган стандартизації чи з якими він співпрацює згідно з положеннями таких організацій або відповідними договорами, а також забезпечення врахування інтересів України під час провадження зазначеної діяльності;
11) забезпечення та сприяння співробітництву у сфері стандартизації між виробниками, постачальниками, споживачами продукції та відповідними державними органами;
12) заохочення суб’єктів малого і середнього підприємництва до участі в розробленні національних стандартів та кодексів усталеної практики, забезпечення доступу зазначених суб’єктів до текстів таких документів;
13) підготовка щорічного звіту про свою діяльність, внесення його після схвалення керівною радою на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації, та оприлюднення на офіційному веб-сайті не пізніше п’яти робочих днів з дня схвалення цього звіту керівною радою, але не пізніше 1 квітня наступного за звітним року.
З огляду на дані норми, саме національний орган стандартизації приймає, скасовує та відновлює дію національних стандартів.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 1163-р визначено, що функції національного органу стандартизації виконує державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості».
Чи є застосування національних стандартів обов’язковим?
Відповідно до статті 23 Закону національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах.
Національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються на добровільній основі, крім випадків, якщо обов’язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами.
Національний орган стандартизації забезпечує розміщення на своєму офіційному веб-сайті текстів національних стандартів та кодексів усталеної практики, обов’язковість застосування яких встановлена нормативно-правовими актами, а також національних стандартів (крім національних стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими стандартами та національними стандартами інших країн), розроблених за рахунок бюджетних коштів, у тридцятиденний строк з дня офіційного опублікування таких актів з наданням безоплатного доступу та можливості їх пошуку за датою прийняття та / або номером, назвою, контекстом, галуззю економічної діяльності та іншими параметрами пошуку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Водночас згідно частини 2 статті 15 Господарського кодексу України застосування стандартів, кодексів усталеної практики чи їх окремих положень є обов'язковим для:
- суб'єктів господарювання, якщо обов’язковість застосування стандартів чи кодексів усталеної практики установлено нормативно-правовими актами;
- учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти чи кодекси усталеної практики;
- виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.
З огляду на дані норми, застосування національних стандартів не є обов’язковим, окрім випадків, коли обов’язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами.
В той же час, якщо звернутися до абзацу 2 пункту 29 Особливостей, то в ньому зазначено, що у разі здійснення закупівель, визначених абзацом першим цього пункту, замовники не можуть установлювати вимоги до предмета закупівлі, що не передбачені відповідним національним стандартом (за наявності національного стандарту для відповідного предмета закупівлі).
Тобто в даному випадку замовники зобов’язані дотримуватись умов зазначених стандартів, оскільки Особливості є нормативно-правовим актом, який вказує на обов’язковість його застосування.
Про обов’язковість застосування національних стандартів під час придбання предметів закупівель, які визначені в абзаці 1 пункту 29 Особливостей зазначала Державна аудиторська служба України.
Якими стандартами замовникам варто керуватися?
Вугілля - ДСТУ 7146:2010 «Вугілля кам’яне та антрацит для побутових потреб».
Електрична енергія - ДСТУ EN 50160:2014 «Характеристики напруги електропостачання в електричних мережах загальної призначеності».
Брикети торф’яні - ДСТУ2042-92 «Брикети торфові для комунально-побутових потреб».
Паливні гранули з лушпиння соняшника - ДСТУ 7124:2009 «Лушпиння соняшникове Пресоване гранульоване. Технічні вимоги».
Природний газ - ДСТУ ISO 13686:2015 «Природний газ. Показники якості».
Газ скраплений для комунально-побутового споживання та промислових цілей - ДСТУ 4047-2001 «Гази вуглеводневі скраплені паливні для комунально-побутового споживання. Технічні умови. Зі зміною та поправкою».
Підсумки
1. Національний стандарт – це стандарт, прийнятий національним органом стандартизації та доступний для широкого кола користувачів.
2. Застосування національних стандартів не є обов’язковим, окрім випадків, коли обов’язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами. Проте, Особливості є нормативно-правовим актом, який вказує на обов’язковість їх застосування при закупівлі твердого палива, природного газу, газу скрапленого для комунально-побутового споживання та промислових цілей та електричної енергії.
