Чи можлива відповідальність для уповноваженої особи, яка працює в позаробочий час

Робота уповноваженої особи пов’язана з численними ризиками через можливість притягнення уповноваженої особи до адміністративної відповідальності згідно норм Кодексу України про адміністративні правопорушення. 

Водночас уповноважена особа згідно норм закупівельного законодавства є працівником замовника і відповідно на уповноважену особу поширюються вимоги трудового законодавства, зокрема, які стосуються вихідних/відпусток. 

При цьому, в силу різних обставин уповноваженій особі необхідно іноді працювати (проводити закупівлю) в позаробочий час, під час вихідних/відпусток. 

Тому уповноважені особи під час необхідності праці в позаробочий час сумніваються щодо такої можливості, адже, як вони вважають, для уповноваженої особи можуть наступити певні негативні наслідки, приміром, притягнення до відповідальності. 

Та чи відповідає зазначена гіпотеза дійсності? Далі з’ясуємо це питання.  

Норми трудового законодавства щодо роботи у вихідні дні/під час відпусток 

Згідно пункту 35 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі-Закон) уповноважена особа (особи) - службова (посадова) чи інша особа, яка є працівником замовника і визначена відповідальною за організацію та проведення процедур закупівлі / спрощених закупівель згідно з цим Законом на підставі власного розпорядчого рішення замовника. 

Отож, із наведеного визначення, як уже було зазначено вище, вбачається, що уповноважена є особа є саме працівником замовника, і відповідно на уповноважену особу поширюються приписи трудового законодавства. 

Так, відповідно до статті 50 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. 

Згідно статті 67 КЗпП України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. 

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. 

Водночас варто врахувати, що після оголошення воєнного стану в Україні був прийнятий Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами), відповідно до якого на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. І даним Законом було внесено зміни в частині визначення тривалості робочого часу працівників у період воєнного стану, зокрема, статтею 6 зазначеного Закону встановлено, що: 

• нормальна тривалість робочого часу працівників у період воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо); 
• для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень; 
• п’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем; 
• час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається роботодавцем; 
• тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин; 
• у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини 1 статті 65, частин 3-5 статті 67, статей 71, 73 (святкові і неробочі дні), 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки»; 
• у разі встановлення нормальної тривалості робочого часу понад норму, встановлену відповідно до законодавства, оплата праці здійснюється у розмірі, збільшеному пропорційно до збільшення норми праці. 

Отож, згідно наведених норм законодавство визначає тривалість робочого часу для працівників, якими є уповноважені особи. 

Водночас більше про зазначене питання читайте в статті Чи можлива робота уповноваженої особи у вихідні та неробочі дні. 

Особливості правового регулювання відпусток визначені Кодексом та Законом України «Про відпустки» (надалі – Закон про відпустки). 

Стаття 45 Конституції України визначає, що право на відпочинок надано кожному хто працює. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. 

Відповідно до статті 2 Закону про відпустки право на відпустки мають всі громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. 

При цьому, про особливості надання відпусток та, до прикладу, відкликання працівника (уповноважену особу) із відпустки можна дізнатися в статті Чи може уповноважена особа працювати під час відпустки? 

Чи передбачена відповідальність УО за роботу в позаробочий час? 

Законодавство виділяє кілька видів відповідальності за порушення трудового законодавства. До прикладу, такими видами є: 

• дисциплінарна відповідальність (глава X КЗпП України «Трудова дисципліна»); 
• матеріальна відповідальність (статті 134, 237 КЗпП України); 
• адміністративна відповідальність (стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення); 
• фінансова відповідальність (стаття 265 КЗпП України); 
• кримінальна відповідальність (стаття 170 Кримінального кодексу України, статті 172-175 Кримінального кодексу України). 

При цьому, зазначені норми законодавства не передбачають безпосередньо відповідальності уповноваженої особи за роботу в позаробочий час - у вихідні дні/під час відпусток. 

Натомість відповідальність, яка передбачена в зазначених нормах, передбачена для роботодавця (службових осіб роботодавця) щодо невиконання приписів трудового законодавства, зокрема, що стосується адміністративної, фінансової, кримінальної, матеріальної відповідальності, окрім дисциплінарної відповідальності. 

Так, статтею 72 КЗпП України встановлено, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін: наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. 

І, до прикладу, у випадку, якщо сторони дійшли згоди компенсувати роботу у вихідний день у грошовій формі у подвійному розмірі, і роботодавець порушує норми вимог статті 72 КЗпП України, щодо такого роботодавця може бути складено припис центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. 

І якщо припис не буде виконаний – застосовуватимуться фінансові санкції до роботодавця передбачені абзацу 5 частини 2 статті 265 КЗпП України, а саме, у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. 

Водночас уповноважену особу може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно статті 147 КЗпП України роботодавцем, якщо ним порушується, до прикладу, законодавство про відпустки, зокрема має місце факт невиконання наказу про відпустку, адже згідно статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір. 

Підсумки 

Уповноважена особа згідно законодавчих норм є працівником замовника, і відповідно на уповноважену особу поширюються приписи трудового законодавства, що потрібно враховувати як і самій уповноваженій особі, так і роботодавцеві. 

За порушення норм трудового законодавства передбачена дисциплінарна, матеріальна, адміністративна фінансова, кримінальна відповідальність. Однак уповноважену особу, як працівника може бути притягнуто лише до дисциплінарної відповідальності роботодавцем, до прикладу, при порушенні законодавства про відпустки. 

Проте, до інших видів відповідальності може бути притягнуто роботодавця (службових осіб роботодавця).