Як працювати над покращенням умов праці та коли час шукати нові можливості

У кожного своє ставлення до роботи, як такої, але мало хто не погодиться, що вона займає в нашому житті багато часу. Навіть, якщо прикинути на пальцях – вісім годин в день, до цього додамо годину обіду та півтори години у дорозі, на- та з- роботи – разом вийде 10,5 годин щодня з понеділка по п’ятницю. І якщо взяти тиждень разом із вихідними, то виявиться, що робота займає аж 30% всього часу. 

Тож було б краще, якби робота все ж була цінністю для нас та позитивно впливала на наше життя. Нажаль, в реальності ця частина буденності багатьом не приносить задоволення, чи то через низьку оплату праці, чи то через нецікавість, відсутність можливостей для професійного зростання, конфлікти в робочому середовищі тощо.Загальносвітова статистика каже, що близько 85% людей незадоволені своєю роботою. Хтось погоджується і змиряється із наявним станом справ, особливо це стосується державного сектору. Хоча, насправді, негатив на роботі є лише індикатором того, що її потрібно змінювати або, щонайменше, ініціювати розмову з керівництвом щодо покращенням умов.

І якщо ви бачите себе саме на державній службі або десь недалеко від неї – в комунальному чи державному підприємстві, установі, яка виконує особливі функції для забезпечення державних потреб тощо – ніхто не заважає вам змінити, наприклад, одне міністерство на інше. Є багато людей, які чують зсередини поклик до роботи, що має безпосереднє відношення до справи держави і це супер. Проте варто також розуміти, що забезпечуючи своїм прикладом рух кадрів у державному секторі ви, в будь-якому разі, сприятимете і покращенню умов праці, і впровадженню керівниками людиноцентричного підходу, і до збільшення професійності державних службовців.

Зміна роботи чи розмова з керівництвом

Чомусь є у багатьох наших співвітчизників стереотип, що коли ми задумуємось над зміною місця роботи та починаємо діяти в цьому напрямку, ми підставляємо колектив, організацію чи керівника. І ця установка дуже часто зупиняє нас, хоча психологи та світова HR-спільнота радять міняти роботу кожні 5-7 років. Бо, по-перше, це допомагає попередити вигорання, коли ми вже не хочемо робити те, що робили до цього, через стрес, перевантаження, невмотивованістю тощо, і відповідно вже не даємо якісні результати не тільки роботодавцю, але і собі. А, по-друге – сприяє розвитку всього ринку праці. Адже керівники теж звикають платити одну і ту саму зарплатню, давати одні і ті самі завдання. І втрачаючи підлеглих, які більше не погоджуються на старі умови, вони змушені покращувати робоче середовище, яким керують.

Звісно не варто кидатись в холодну воду та різко писати заяву на звільнення. Спершу потрібно проаналізувати ваші сильні та слабкі сторони, визначити цінність, яку ви вносите в організацію та її робочі процеси, виявити ваші бажання та амбіції, які у вас є або були при вступі на службу. У результаті ви зрозумієте власну цінність та цінність, яку б ви хотіли отримувати від заняття тією чи іншою діяльністю. А далі через простий порівняльний аналіз можна буде вивести обґрунтовані відповіді на наступні питання:

• чи відповідає поточна робота вашим очікуванням
• чи є можливості у вас для реалізації себе на поточному місці та в рамках даної організації
• які у вас є сильні сторони та над чим ще потрібно пропрацювати
• як виглядає робота вашої мрії
• тощо

Але, навіть, думка про те, що зміна роботи це реальний для вас спосіб покращення життя, додасть впевненості у переговорах із керівництвом, можливо ви зможете досягнути зростання і в теперішній структурі. А якщо ні, то проведений аналіз ситуації, дозволить підібрати аргументи для спілкування з новими роботодавцями, відчутивласні сили та сформувати загальне бачення свого професійного розвитку.

Коли точно пора змінювати роботу

Проте є і фактори, по яким можна точно ідентифікувати, що роботу час змінювати. Це такі обставини, які виявившись якось, вже нікуди не дінуться. Коли претензій до поточного роботодавця настільки багато, що кожного вечора після роботи ви лягаєте спати із злістю. Тож, давайте більш детально розглянемо причини, які є стопроцентною передумовою активного пошуку нового колективу. 

Кар'єрний розвиток. Згідно з дослідженням міжнародної консалтингової компанії Zippia, кожен третій працівник звільняється через пошук подальшого розвитку. Справа тут в тому, що будь-яка державна структура намагається створити стабільне внутрішнє середовище для реалізації своїх функцій, не закладаючи значний розвиток співробітників. Тобто є конкретне робоче місце із чіткими посадовими інструкціями, і людина, з точки зору,керівництва повинна максимально відповідати лише ним. При цьому на інших місцях знаходяться люди, які відповідають вимогам до таких посад. Державні структури не займаються розширенням своєї аудиторії, асортименту тощо - не конкурують в ринковому смислі цього слова, тому кількість місць і напрямків їх діяльності залишається обмеженою, зазнаючи змін дуже рідко і не кардинальних. Відповідно в державному секторі немає значного руху кадрів, а якщо брати кожну окрему державну структуру, то він ще менший.

Через це багато держслудбовців відчувають, що уперлись у якусь стелю. Поступово, відсутність кар’єрних можливостей призводить до відчуття стагнації, втрати мотивації,  ентузіазму і бажання працювати на повну потужність.

Проте із чіткими кар’єрними цілями можна змінювати одну організацію на іншу, по-трохи здобуваючи досвід та розширюючи свої знання у суміжних сферах. З  кожним новим місцем роботи ви будете отримувати нові можливості професійної реалізації, а з часом, накопивши відповідний багаж знань можна буде здійснити і вертикальний рух.  

Несприятливі умови роботи. Часто державні службовці можуть розпочати пошуки нової роботи через несприятливі умови на поточному місці роботи. Основні причини – це незадовільна оплата праці або конфлікти із керівництвом чи колегами. Звісно і перше, і друге змушує почуватися дискомфортно і відбиває бажання займатися цією діяльністю. 

Це напевно найгірше, бо відчуваючи подібне протягом довгого часу люди втрачають впевненість в собі, перестають розуміти цінність професійної реалізації та змінюють відношення до роботи, і починають ставитись до неї, як до чогось ненависного, але того, що покинути не можна. В таких умовах, вже на шляху до роботи ми починаємо думати про те, чим займатимемось ввечері, коли нарешті повернемось додому. 

З часом ми звикаємо до такого положення і просто намагаємось емоційно подавити негатив, займаючись на роботі чим завгодно, але не діяльністю. Виконуючи свої обов’язки рівно на тому рівні, який дозволяє залишати за собою місце.

Тому, як тільки умови праці стають несприятливими, потрібно терміново аналізувати ситуацію та шукати виходи. Змінювати організацію чи сферу діяльності, проводити переговори із керівництвом, пропрацьовуючинесприятливі моменти тощо.

А щодо заробітної плати, цікаво, що за статистикою на новому місці вона стає на 15% вище. Просто тому що ті, хто розміщують пропозиції про роботу роблять певні дослідження і нарешті розуміють, що передньому співробітнику на цьому місці платили менше, ніж було потрібно. Тож знайте, що із вірогідністю 70% при переході на нову позицію ви зароблятимете більше.

Бажання змінити сферу діяльності. До речі, зменшення бажання займатись поточною діяльність також є вагомим фактором для пошуку нової роботи. Коли нас перестає цікавити те, чим ми займаємось – різко починає змінюватись наш психічний стан. Розвивається, так зване вигорання - виснаження, через незадоволеність та зникнення внутрішньої мотивації. 

Але для багатьох подібна втрата інтересу завжди заміщується новими захопленнями. Наприклад, ви могли довгий час займатись бухгалтерією, але познайомившись із закупівлями більше не хочете зводити дебет із кредитом, а бажаєте реалізовувати великі державні проект здійснюючі публічні закупівлі та наживо бачити результати своєї роботи – побудований міст, чи відремонтований дитячий садок.

Оптимізація балансу роботи та особистого життя. Постійне перенавантаження та стреси на роботі очевидно рано чи пізно вплинуть на інші аспекти вашого життя: стосунки в сім’ї, здоров’я, відсутність часу на важливі хобі, тощо. Цей фактор не тільки підштовхує на пошук нового місця роботи, де не буде понаднормовості та зайвих нервів, але і до переосмислення пріоритетності професійної діяльності у порівнянні із всіма іншими складовими життя. 

В будь-якому разі, поточний роботодавець, із яким вже були вибудовані певні стосунки скоріше за все без ентузіазму дивитиметься на зміну встановленого порядку. А людина, у якої на перший план виходить збалансування робочого та особистого не матиме іншого вибору крім, як кардинально вирішувати питання.

Але, навіть, стикнувшись із чимось з переліченого, багато хто відкладає рішення, що так і проситься, на потім. Хтось чекає на якийсь знак, хтось на останню краплю терпіння, хтось на якусь дату, наприклад, 31 грудня, щоб розпочати новий рік з чистого аркуша. Це так званий синдром відкладеного життя, який в різній степені притаманний майже кожному.

Тобто рішення, які є очевидним, відстрочуються через наше почуття невпевненості щодо сприятливості змін саме в цей конкретний час. Таким чином, замість того, щоб жити повноцінно та насолоджуватись кожним моментом ми постійно носимо із собою невирішені проблеми та фактично просто існуємо. При цьому такі люди часто починають скаржитись на обставини, які завжди сильніше, перекладати відповідальність за себе на інших та сіють навколо себе негатив.

Потрібно ж діяти навпаки, прислухатись до внутрішнього голосу, наважуватись на зміни та брати відповідальність за своє життя. Але не керуватись лише емоціями, протестуйте свої відчуття на істинність, відверто опитавши себе:

1. Чи задоволені ви своєю нинішньою посадою/роботою? 
2. Чи пишаєтесь ви своїм внеском/досягненнями у роботі? 
3. Чи подобаються вам ваша роль та обов’язки?
4. Чи використовуєте ви на повну свої навички та таланти на теперішньому місці роботи?
5. Чи є був у вас кар’єрне зростання, можливо воно буде в недалекій перспективі? 
6. Як часто відбувається перегляд заробітної плати та чи влаштовує вас оплата праці на поточному місці?
7. Чи бачите ви результати своєї роботи?
8. Чи відчуваєте ви, що розвиваєтеся в професійному і особистісному плані?
9. Чи задовольняють вас взаємовідносини з колективом та керівництвом?
10. Чи підходить вам режим роботи, графік роботи, наявність понаднормових?
11. Чи зручно вам добиратися з роботи додому і навпаки?
12. Які сильні та слабкі сторони ви маєте з професійної точки зору?
13. Які вимоги виставляє роботодавець для вакансій, на які ви хочете притендувати?
14. Що потрібно зробити, щоб пропрацювати слабкі сторони?

Відповіді на ці та подібні запитання допоможуть зробити своєрідну фотографію  вашого стану та визначити необхідність і терміновість змін. Краще відповідати не просто «так» і «ні», а використовуючи шкалу від 0 до 5 балів, тоді картина буде більш точною. І це, до речі, допоможе скласти якісне резюме та віднайти саме потрібну пропозицію.

Які можуть бути стримуючі фактори

Ви неминуче стикнетесь і з певними стримуючими факторами, які будуть нависати над можливими рішеннями та породжувати сумніви. Їх обов’язково потрібно пропрацювати, тільки зваживши всі плюси та мінуси, ви зможете знайти спокій та впевненість, яка буде енергетично живити вас на шляху зміни роботи.

По-перше, державні службовці часто мають стабільність та відносну безпеку у своїй посаді, певний рівень захищеності та гарантії щодо заробітної плати та соціальних вигод. Але ж ви можете шукати нову роботу у тому ж державному секторі, де все це буде забезпечено на пропорційному рівні. Зміниться лише зміст діяльності, і то, лише в тому плані, як ви цього забажаєте. Тому ви не відмовляєтесь від стабільності, а лише корегуєте деякі моменти, що вас не влаштовують зараз.

Далі, це колектив, ви вже розумієте порядок та ієрархію, яка є на вашому поточному місці. Проте можливо саме він вас не влаштовує, ви точно стикались із абсолютно беззмістовними конфліктами, інтригами тощо. Тому, просто спробуйте згадати скільки часу вам знадобилось на повне розуміння структури організації, де ви працюєте зараз. На новому місці, враховуючи ваш досвід все вийде дізнатись точно швидке. Не забувайте, що у людей на генному рівні закладені навички до адаптації.

А нові колеги, це нові можливості для побудови таких стосунків, про які ви таємно мріяте. В новій команді у вас будуть всі можливості для здобуття поваги та прояву своєї цінності.

Таких факторів можна придумати для себе багато, несприятливі економічні умови, мала кількість пропозицій, тощо, але після їх аналізу ви зрозумієте –  все це відмовки. Так, перехід на нове місце не завжди пов’язаний із позитивними емоціями, іноді можна зловити дуже стресові моменти. Чи то колектив не хоче приймати нову людину, чи то очікування були занадто завищені... В таких ситуація можна почати жалкувати про прийняті рішення і з ностальгією згадувати про попередніх роботодавців, про місце, де ви знали всі підводні течії та яке більш-менш забезпечувало емоційну стабільність. Але ні, потрібно просто зробити ще один крок вперед, яким би важким він не був, адаптуватись чи знову кинутись у зміни. Далі, переживши весь негатив та зробивши його частиною власного досвіду стане зрозуміло, що саме ці моменти загартували характер та в майбутньому працюватимуть на вас.

Висновок

Робота дуже важлива частина нашого життя, яка забирає не тільки велику його частину, але і впливає на його якість. І зважитися на зміну місця роботи буває нелегко, особливо якщо на поточному місці стаж вже значний. Однак, є ситуації, коли краще все ж прийняти це важливе рішення, щоб знову здобувати задоволення від реалізації своїх професійних навичок. 

Звісно такі рішення не варто приймати на емоціях, все детально аналізуйте. Виписуйте на папері всі переваги і недоліки теперішньої роботи. І якщо недоліки переважають, або вони істотні, треба розуміти: зміна роботи піде вам лише на користь.

Постійно досліджуйте пропозиції інших роботодавців у вашій сфері та в галузях, які вам цікаві. Дуже часто несподівані можливості можуть трапитись у професійних спільнотах в соціальних мережах. І якщо з’являється гідний варіант – спробуйте, результати не заставлять себе чекати.