Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду по справі №910/11419/22 від 06.08.2025: 

Обставини справи: Порт «Південний» (споживач) та ТОВ «Укр Газ Ресурс» (постачальник) за результатами проведення процедури публічної закупівлі відповідно уклали договір постачання електричної енергії. 

У подальшому ТОВ «Укр Газ Ресурс» зверталося до Порту «Південний» з пропозиціями внести зміни до договору у зв`язку із зростанням ціни за одиницю товару на ринку, які Порт «Південний» залишав без задоволення. 

ТОВ «Укр Газ Ресурс» направило Порту «Південний» попередження про повне припинення постачання електроенергії за договором. 

Після цього позивач надіслав відповідачу лист, у якому вказав про те, що оператор системи розподілу повідомив Порт «Південний» про переведення його на постачальника «останньої надії» у зв`язку з припиненням дії договору. Відповідач повідомив позивача, що, з огляду на незгоду / неприйняття Портом «Південний» запропонованих змін до договору, цей договір вважається розірваним за ініціативою споживача. 

Позиція Верховного Суду: У справі, що переглядається, заподіяння збитків обґрунтовано безпідставною відмовою відповідача від виконання своїх зобов’язань з постачання позивачу електричної енергії як споживачу за Договором, у зв`язку з чим позивач був змушений укласти з ДПЗД «Укрінтеренерго» договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії». 

Суди у цій справі дійшли висновку про те, що відповідач безпідставно відмовився від виконання договору постачання електроенергії (протиправна поведінка), на підставі тих обставин, що зі змісту листування сторін вбачається недосягнення згоди щодо укладення додаткової угоди про збільшення ціни електричної енергії, однак не вбачається, що позивач висловлював намір та вчиняв фактичні дії, спрямовані на дострокове припинення Договору; навпаки, позивач повідомив відповідача, що у зв`язку з обставинами, що склалися на ринку електричної енергії, він готовий розглянути інші варіанти щодо внесення змін до Договору з дотриманням законодавства України; Порт «Південний» не прийняв умови додаткової угоди в частині зміни ціни, у зв`язку  з тим, що він не діє на ринку «на добу наперед»; сторони не погоджували правове регулювання щодо ринку «на добу наперед», не визначали правила ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку як основу правового регулювання, що міститься в п.1.2 Договору. 

Також, роблячи відповідний висновок про припинення дії договору саме з ініціативи відповідача, суд апеляційної інстанції послався на аналогічні висновки, викладені в судових рішеннях (зокрема Верховного Суду) у справі №916/3857/21. 

Висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не суперечать загальним висновкам Верховного Суду зі справи №921/358/24 щодо необхідності встановлення повного складу цивільного правопорушення. 

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.07.2025 у справі №908/948/23 зазначила таке: 

«Об`єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновків щодо застосування пп.16 п.1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №908/818/22, від 02.07.2024 у справі №908/815/22, від 03.07.2024 у справі №908/816/22, від 03.07.2024 у справі №908/817/22, від 12.09.2024 у справі №910/4264/22, від 02.10.2024 у справі №910/4273/22, про те, що настанови про зупинення на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування стосуються виключно нарахування та стягнення штрафних санкцій саме за цей період та, відповідно, їх дія не може бути поширена щодо штрафних санкцій, право на нарахування яких виникло раніше». 

Враховуючи зазначені висновки зі справи №908/948/23 та те, що спірні відносини між сторонами щодо нарахування штрафних санкцій за невиконання відповідачем свого зобов`язання щодо поставки товару виникли у жовтні 2021 року, тобто до введення в Україні правового режиму воєнного стану, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені (1 701 106,91 грн) та штрафу (652 121,29 грн). 

Коментар: Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. 

Відповідно якщо договір укладено у письмовій формі за погодженням представниками обох сторін, то внесення змін до істотних умов договору доцільно затверджувати у тій же формі: шляхом укладення додаткової угоди до такого договору із відповідним погодженням з кожною із сторін. 

Проте якщо на етапі погодження необхідності внесення змін до умов договору замовник не згоден підписувати додаткову угоду на підвищення ціни за одиницю товару, то це аж ніяк не варто ототожнювати із одностороннім розірванням договору з ініціативи замовника. Адже повертаючись до статті 654 Цивільного кодексу України, розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.